Місто Гувахаті вважається основними повітряними воротами у Північно-Східну Індію. Це столиця штату Ассам, велика і сучасна, із магазинами брендів, вільним продажем алкоголю.
Оскільки ми не мали наміру залишатися в Гувахаті і увечері на нас чекав нічний напівлежачий автобус в Джорхат, то відразу із аеропорту прям з рюкзаками ми рушили на оглядини найвизначнішої пам’ятки міста - храму Камакхья, присвяченій богині-матері. Так сухо напише вам Вікіпедія.
Я ж вам скажу, що це дуже непростий храм - місце паломництва силенної кількості людей, які усе своє життя мріяли дістатися сюди и принести пожертву. А все чому?
Значить, за легендою у бога Шиви була дружина Саті, яку він так любив, що не описати, але вона померла (тут можна не дуже сумувати, бо вона потім перенароджувалася і вони знову були разом і щасливі). І от Шива так затужив, що 12 років носив її тіло на руках і горював настільки, що в забутті почав танцювати свій фірмовий танець, а коли Шива його танцює, то це недобрий знак, бо всьому прийде капець. Ну, значить, вирішив бог Вішну покласти цьому край, поки не пізно, і своїм диском порубав тіло Шивової дружини на 51 шматок. І розсипалися вони по всій землі, і там, де щось від Саті впало, там і храм виріс.
Так от, оцей храм, він - найкрутіший з усіх, бо на його місці впало чи не найцінніше - йоні, вона ж - вагіна богині. Орган, з якого народжується вже живе, звідки дається енергія і отримується насолода.
Більш того, у підземній печері храму є і свята реліквія - круглий чорний камінь у вигляді вульви, із якої б’є джерельна вода. Так от, черга до каменю - кілометрова, причому люди стоять у такому типу коридорчику із металевої огорожі і він серпантином петляє по всій території комплексу. Вдосвіта стають в чергу і невідомо, коли потраплять, але стоять, добре, що за огорожу можна триматися. У тій черзі і мліють від спеки, і сваряться, і жінки, і чоловіки, і маленькі діти.
Хто в чергу не став, той на території храму може принести пожертву - кокоси, квіти чи тварину. Наприклад, козу. Їх тут багато ошивається.
Решта - все як у нас: горять свічки, паломники прикладаються до стін і зображень, служителі храму благословляють, віруючі зі знанням справи проводять якісь ритуали, жебраки просять грошей, дітки граються…
На цьому можна було б і закінчити, але от вам контрольний шот: раз на рік протягом 3 днів до реліквії не пускають, бо з каменю починає текти червона вода. У богині менструація.
І це прикольно, я вважаю!
Пс. У чергу ми не стали, фотопруфів каменю не буде і в інтернеті їх теж нема. Є інші, але не з цього храму. Наступного разу приїду удосвіта і вистою, щоб побачити на власні очі
