Про перспективи співпраці "Укроборонпрому" з приватними оборонними підприємствами та про проблеми, які й досі актуальні - у блозі Валентина Бадрака на ONLINE.UA
Пройшло 5 місяців з моменту, коли почала працювати Ліга оборонних підприємств України, і я хотів би коротко підвести проміжні висновки, що вдалося зробити за ці 5 місяців, і про плани на майбутнє.
Головним чином, що зробила Ліга – це фактично вперше в історії української приватної оборонної промисловості, підприємства самостійно вийшли на міжнародну виставку озброєнь, йдеться про виставку IDEF в Туреччині, і йдеться про те, що фактично підприємства Ліги, а це вже близько 30 підприємств, виступили певним монолітом, який фактично дорівнював виступу державного сектору під вивіскою "Укроборонпрому".
До речі, ще одним важливим моментом і важливим досягненням Ліги стало просування засад державного приватного партнерства, я б сказав, всупереч тому, що поки що немає відповідного закону про державне приватне партнерство у оборонно-промисловій сфері. Є декілька проектів, які варті уваги, і я хотів один з них зазначити – це домовленість "Укроборонпрому" з підприємством Ліги, "Практикою", про модернізацію бронетранспортера БТР-60.
Гадаю, що це може бути одним з перших поштовхів для того, щоб в Україні на новий рівень просунути саме питання державного приватного партнерства. Хочу нагадати, що Ліга вже підписала меморандум із "Укроборонпромом", і на сьогоднішній день готує до підписання меморандум про співпрацю з Державним космічним агентством України.
… Але, разом з тим мушу зазначити, що залишається декілька важливих перешкод, які ми плануємо подолати, які, ми пропонуємо, щоб держава змінила підходи до цих речей. Передусім, йдеться про державну монополію на збройний експорт.
Саме цей момент не дозволяє залучати іноземні інвестиції, тому що сьогодні у нас могли б, за іноземні інвестиції, з урахуванням приходу іноземних технологій, зробити і патронне виробництво, і виробництво новітніх засобів зв’язку новітніх, і багато ще чого. Але, коли інвестор дізнається, що, створивши спільне виробництво з українським підприємством, він потім не зможе вільно торгувати на світовому ринку озброєнь, в нього інтерес наполовину зменшується.
І ще наполовину зменшується після того, як він дізнається, що немає жодних орієнтирів з боку влади щодо закупівель в межах державного оборонного замовлення. Тобто, орієнтири на потреби, вони є, з одного боку, утаємничені, і, з іншого боку, вони такі, що постійно коливаються у кількості. Тобто, незрозуміло, скільки сьогодні армії потрібно, скажімо, безпілотних авіаційних комплексів, скільки потрібно артилерійських систем, або, умовно кажучи, радарів різних типів. І це створює певну де зорієнтованість і для самих підприємств, і для потенційних інвесторів. Тому оці перешкоди, гадаю, потрібно долати.
І, звичайно, вже старе питання, але те, яке не дозволяє розширювати виробництво: це обмеження держави на ціноутворення. Я маю на увазі те, що шляхом кабмінівської постанови у нас є обмеження на прибутки. Зокрема, 5% на комплектуючі і 30% на роботи. Тобто, це ті відсотки, які дозволено робити надбавку до вартості продукції.
Більше того, для оборонних підприємств, які працюють в межах державного оборонного замовлення для Міністерства оборони, існують додаткові обмеження, які введені, фактично, методичними рекомендаціями самого міністерства і підписані міністром. Вони ще більше зменшують потенціал, тобто, по комплектуючих – до 1%, і по роботах – до 20%.
Це ситуація, яка під час війни, як ми вважаємо, є неприпустимою, яку треба змінювати обов’язково. Саме задля цього ми об'єдналися у об'єднання, ми створили Лігу оборонних підприємств, для того, щоб вивільнити наші можливості і реалізувати наш потенціал. Передусім, безумовно, з великою метою, щоб наша армія отримала новітню зброю, новітні технології.
