Герої усіх цих книжок – видатні особистості зі світу політики, культури, мистецтва. Але життєві випробування, які випали на їхню долю, об’єднують їх в коло геніїв, яке щоразу намагалася розірвати чергова ревізія історії. Утім, цього разу перед нами, нарешті, правдивий виклад того, як все було насправді.
Себастіан Гаффнер. Черчілль. – К.: Видавництво Жупанського, 2019
Герой цієї книги - сер Вінстон Черчілль (1874–1965) – один із найвідоміших державних і політичних діячів ХХ сторіччя, який за час своєї політичної кар’єри встиг двічі побувати прем’єр-міністром Великобританії, водночас перебуваючи на посаді міністра оборони у найтяжчі для країн Британської співдружності за часів Другої світової. У 1953 року Вінстон Черчілль отримує Нобелівську премію з літератури з формулюванням «за неперевершеність історичного й біографічного опису і блискуче ораторське мистецтво, за допомогою якого відстоювалися найвищі людські цінності». Тож біографія, яку пропонує читачам автор книги, незважаючи на свою лаконічність, зображає Черчілля не лише як державного діяча і політика, але також як воїна, письменника, шукача пригод, надзвичайно багатогранну людину, одного з тих творців світової історії XX століття, які зробили наш світ таким, яким ми його знаємо. «Долею Черчілля та його історичною місією стане знищення фашизму в боротьбі не на життя, а на смерть, - пише автор про свого непередбачуваного героя. - Але того, хто припускав би таке у двадцятих роках, заслужено взяли б на глум. З таким самим успіхом можна було припускати, що тодішній Черчілль міг би стати великим міжнародним вождем європейського фашизму й привести його до кривавого тріумфу. Він більше пасував би на таку роль, ніж соціалістичний ренеґат Муссоліні та плебейський сноб Гітлер»
Нільс Бюттнер. Ієронім Босх. Видіння і кошмари. – Х.: Фабула, 2019
Герой цієї книги - автор не однієї картини, де змальовано пекло, але чи всі належали його перу? Аналіз творчості Босха представлений в логічній зв'язці з його біографією і історичним тлом. Про кожен твір дається довідка, при цьому згадуються навіть найменші сумніви дослідників щодо зображених святих, історичних особистостей, замовників і взагалі авторства Босха. Це були ознаки його психічного розладу чи геніальні пророцтва? Німецький медієвіст і історик мистецтва Нільс Бюттнер розбирає історичні свідчення, що стосуються творчості Ієроніма Босха, одного з найвідоміших голландських художників, а також його епохи. Читач дізнаєтеся про життя і добробут великого майстра і відкриє для себе загадковий світ його картин. Автор дійсно відкрив завісу таємничості над особистістю і творчістю художника, і в цілому книга вийшла захопливою. Якими поставали твори Босха для сучасників? Які натяки на тогочасні події він залишив на картинах? Як він поєднав демонічність із моралізаторством? Відповіді на ці питання, а також інші загадки творчої фантазії видатного майстра – ось що чекає на читача у цьому надзвичайно цікавому дослідженні.
Олена Гураль. З любов’ю, Серж Лифар! Кн. 1. Київ назавжди. – К.: Саміт-Книга, 2019
Це перша частина трилогії про видатного балетного танцівника, засновника Паризького університету хореографії та Університету танцю. Книга знайомить з першим коханням та київським періодом життя героя до грудня 1922 року включно. Справжня епічна сага, родинна історія, повноцінний біографічний роман, в якому – літо майбутньої зірки в циганському таборі, опіка батьків, переїзд до Києва, юність і перші захоплення аж до подальшої еміграції. Час від часу авторка робить історичні відступи, розповідаючи про Київ початку ХХ століття, Першу світову, подальші «революційні» події. «На Різдво 1917-го більшовики увійшли до Києва. Життя зупинилося: люди боялися ходити по місту і намагалися відсиджуватися по домівках». Тож не дивно, що з часом, а саме у 1923 році нашому героєві довелося тікати на запрошення Дягілєва через Польщу і Німеччину – до Парижу. Але навіть тут, де Дягілєв в той час організовував «Російські сезони», Сергій (Серж) Лифар не забував про своє коріння, про що мова вже у наступній книзі трилогії, «Піднятися на Царський майданчик і подивитися на величний Дніпро, - мріяв він на чужині. - На його міць! Милуватися сонячною доріжкою на воді. Вдихнути повітря козацької волі й крикнути рідною українською мовою: „Батьку, ти чуєш мене?“»
Марина Гримич. Клавка. – К.: Нора-друк, 2019
Цей роман присвячений одному із знакових періодів вітчизняної літератури, на тлі якого розгортається особиста драма головної героїні, дочки ворога народу, непомітної секретарки Спілки письменників і приватної друкарки в легендарному київському РОЛІТі. «У будинку, де все було не так, як у світі назовні — суворому й невблаганному. Це, по суті, був навіть не будинок, а «письменницьке село», де жили милі, начитані, інтелігентні люди, не те що в неї вдома у «підземеллі» — в напівпідвальному поверсі будинку по вулиці Чкалова, 45-в», - розповідає героїня про письменницький вулик, який пережив і репресії, і німецьку владу, але в романі немов би знову повернувся в минуле. Річ у тому, що мова у цій історії про 1947 рік з його сумнозвісним Пленумом СПУ, на якому в черговий раз громили українську радянську літературу. Точніше, тих небагатьох, які досі «відповідали» в ній за «українське», як, наприклад, неокласик Максим Рильський. Тож комунальна кухня радянського письменства в будинку РОЛІТ і Спілці письменників – ось основне поле роману, в якому яскраво показана атмосфера розправи над тими, кого не знищили у 1930-х. Саме на його тлі й будується любовний трикутник героїні — між відповідальним працівником ЦК КП(б)У і молодим письменником, який щойно повернувся з фронту.
Ирина Лобусова. Диббук с Градоначальницкой. – Х.: Фолио, 2019
Черговий ретророман відомої авторки – це історія Одеси 1929 року. За сюжетом, у місті бешкетує банда Алмазної - зухвалі, просто серед білого дня пограбування банків і заможних громадян, безліч трупів ... Місто налякане. А справжня Таня Алмазова, чиїм ім'ям прикривається самозванка, яка очолила бандитів, думає, як це зупинити. Проводячи власне розслідування, вона дізнається, що в єврейській міфології існує поняття «діббук». Це злий дух, який переслідує живих, вселяється в них. За допомогою Володі Сосновського Таня повинна цей міф зруйнувати. «Петренко потерял дар речи, когда Сосновский положил белый камень на его вдруг задрожавшую ладонь. Этот камень как две капли воды напоминал тот, что лежал у него в кармане, — в картонной коробочке, завернутый в красную фланельку! Даже по форме эти два камня были абсолютно идентичны! Одна грань выпуклая, другая — срезанная ровно. На плоской стороне — засохшие остатки прозрачного клея, точно в таком же количестве, как и на камне Петренко».
