Книжки з історії сьогодні все більш нагадують відверту розмову з читачем про те, чого донедавна не вчили в школі та воліли не згадувати в родині. Офіційним доктринам на зразок «колиски слов’янських народів» і популярних міфів про Україну – «батьківщину мамонтів» вже «незалежного» часу нові видання протиставлять нетрадиційний підхід, науково-популярну стилістику, незаангажований погляд на історичний фактаж.
Григорій Сковорода Григорій. Повна академічна збірка творів. – Х.: Видавець Савчук О.О., 2017
Про автора цієї збірки творів, що вперше виходить в академічному форматі, дано вже складають романи, і світ продовжує ловити його в різного кшталту соціокультурні, бульварні, ба навіть гомоеротичні пастки, а він продовжує уникати їх з простодушністю народного філософа. Причому, будучи виданий «без цензури» і «слобідських» перекручень, він представ перед нами цілком сучасним казкарем, піїтом і оповідачем, в чиїх текстах, крім богословської мудрості, чимало затаєно веселого, ба навіть сатиричного краму, що нагадує про культуру памфлетів вже пізнішої доби, не кажучи вже про теперішню епоху батлів і слемів. Головне, вчасно зрозуміти ці тексти, щоби гідно вписати в історію культури сьогодення, як доволі плідно і весело вчинили свого часу з Тарасом Шевченком наші немудрящі футуристи. Вони, до речі, теж влаштовували поетичні дуелі, про одну з який розповідає автор цієї збірки. Средъ высокой Степи стоял Сад, жилище Соловьев и Дроздов. Жаворонок, прилетъв к Соловью: – Здраствуй, Господин пъвчей, – сказал ему. – Здраствуй и ты, Господин Соловей, – отвъчал ему Пъвчій. – Для чего ты мене твоим Именем называеш? – спросил Жаворонок. – А ты для чего мене называеш Пъвчим?.. ЖАВОРОНОК. Я тебе не без Причины назвал…» Словом, ви пожартували, ми посміялися, як мовили в одному з воєнних блокбастерів нашого мирного, аж до цензурної гикавки часу.
Евгений Чириков. 1917. Умные разговоры. – К.: Каяла, 2017
У більшовизму в Російській імперії завжди були свої предтечі рідного і не дуже зразка і кшталту. Толстим починаючи і Блоком далеко не завершуючи. Автор цієї збірки публіцистики та листування, яка вийшла завдяки близьким, рідним, а також відомому київському видавництву, померши в чеській еміграції, відродився для історії сучасного антитоталітарного руху саме своїм обвинуваченням «червоній» навалі. При цьому в текстах цього письменника, добре відомого на початку ХХ століття, починалося все доволі безневинно, з національним підйомом і футуристичною щирістю. «...Россия! Россия! Россия! Мессия грядущего Дня...» - исступленно вопит А. Белый. Ах, как это знакомо! Перечитайте вышеприводимую мною выписку из дневника Достоевского о России, которому суждено сказать всему европейскому человечеству какое-то новое неслыханное слово и создать всемирный союз всех народов! Так вот оно откуда, это славословие... Славянофильство Достоевского воскресло в больших славословиях А. Белого». Далі епідемія більшовизму перекинулася в соціум, народ, долю і життя мільйонів жертв. Про це, нарешті, можна розповісти – наче про атомну бомбу уповільненої дії, якою можна назвати збірку цих текстів, розкиданих в емігрантській пресі й лише зараз зібраній для незайвого нагадування про манівці історії.
О. Зінченко, В. В'ятрович, М. Майоров. Війна і міф. Невідома Друга світова. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017
У цій збірці досліджень, здійснених співробітниками Українського інституту національної пам`яті, мова про приховані, замовчувані чи перекручені радянською пропагандою фактів часів Другої світової війни. Зокрема за розкритими документами тієї доби формується справжня картина воєнного часу і роз’яснюєшся, як Друга світова стала для радянського народу Великою вітчизняною війною. Також розповідається про те, чи правда, що пакт Молотова-Ріббентропа був вимушеним кроком для СРСР, і чи завжди Радянський Союз був непримиренним противником нацистів. Розвінчуються міфи про те, що українські націоналісти масово винищували євреїв під час війни, особливо у Львові та Бабиному Яру. Стає відомо, чи справді Сталін узгоджував військові дії з Гітлером, а Бандера нібито був агентом спецслужб нацистів. І як саме кримських татар масово дезертирували на початку війни, а після її завершення маршал Жуков збирався вивезти до Сибіру всіх українців, які залишалися на окупованій території. Мовляв, нехай там будують свою «незалежну Україну».
Грігол Робакідзе. Зміїна сорочка. – Л.: Кальварія, 2017
Ім'я автора цієї книги на довгі десятиліття було викреслено з історії його рідної літератури. Письменник, що виїхав з СРСР, був у Німеччині автором книжок про Гітлера і Муссоліні, які були включені в список партійної літератури, і не дивно, що на батьківщині він став «ворогом народу», а його твори були заборонені. Втім, його цікавила роль історичної особистості в контексті маніпуляції масами, і тому з рівною ступенем романтизму він писав про Леніна і Сталіна. Але все це було в 1930-х, а до цього у всіх енциклопедіях з видатних грузинських письменників згадувалося лише два імені – Руставелі і Робакідзе, засновника грузинського символізму. Його роман «Сорочка змії», виданий в 1928 році з передмовою Стефана Цвейга, був віднесений до кращих зразків світової літератури. Видатний австрійський письменник писав: «Завдяки роману Грігола Робакідзе ми вперше побачили грузинів. Про те, що вони наділені містичною силою і героїчним духом, я дізнався з книги молодого поета, завдяки якій він зробив велику послугу нам, а також своїй прекрасній батьківщині». Сьогодні в Грузії автора роману називають «совістю нації» і «грузинським Солженициним». Своє майбутнє в радянському суспільстві з його забороною інакомислення він передбачив з гіркою точністю пророка. «Осторонь від товариства з’являється хтось із роззявленим ротом, у лахмітті, зі скуйовдженим волоссям. На вустах - слина. В очах - блиск лихоманки. Голова трясеться. Сам похмурий. Це дервіш. Дивиться на всіх і не бачить нікого. Неначе бачить невидимого й чекає на знак від нього. Западає нестерпна тиша. Раптом чоловік із роззявленим ротом здригається і починає страшенно волати. Враз обриває крик і тіпається у несамовитому танку. Простір, наповнений мареннями, тепер заповнюється дивними словами. Ніхто не розуміє, що вони означають».
Сергій Каменной. Дембельський альбом. – К.: Родовід, 2017
Цей незвичний, яскравий та екзотичний альбом здивує не лише любителів сучасного мистецтва, але й будь-кого з нинішньої молоді, яка так полюбляє нецензуровану, нарешті, реальність. Справді, невже таку буденну, хоч і радикальну в сенсі повсякденного життя справу, як служба у війську, можна піднести до рівня модної штуки? На згадку одразу приходять асоціації з мистецтвом Енді Варгола і Бориса Михайлова, хоч ідея автора альбому полягала не в створенні строкатих, провокаційних, на грані фолу фоторобіт, які менш за все нагадують саме дембельський альбом, будучи справжнім витвором мистецтва. «Коли мій син, Тарас Каменной, був призваний до армії в Україні, я подумав: а який дембельський альбом зробив би він, молодий художник, цинік і нігіліст? Як би він позабавлявся з цим жанром армійської субкультури?» - зауважує автор альбому, досліджуючи армійську субкультуру, змішану наразі з псевдоармійським фольклором, історією мистецтва і сучасними практиками актуального мистецтва.
