Про затримання "українських диверсантів" у Криму та вже колишнього міністра Олексія Улюкаєва в Росії, як аспектах одного плану Володимира Путіна з остаточного перетворення РФ на тоталітарну державу, - у відеоблозі Михайла Гончара на ONLINE.UA
Якщо запитати, що спільного між справою Улюкаєва, російського міністра економіки, звинуваченого і заарештованого нещодавно за підозрою в корупції, і справою так званих "українських диверсантів", двоє з трьох затриманих серед яких були експертами Центру чорноморських досліджень "Номос", де колись і я мав честь працювати, то, на перший погляд, нічого.
Там московські міжкланові - на самій верхівці влади - розборки, а десь у Криму якісь дії, що не вписуються у звичайний алгоритм окупаційної влади, яка демонструє, що нібито вона займається проблемами кримчан.
Насправді, ці речі пов’язані по одній простій причині: Кремль шукає і потребує дедалі більше ворогів. Ворогів скрізь – починаючи з низів, з окупованих територій, де, зрозуміло цілком, ворогів і має бути найбільше, і закінчуючи владною верхівкою, де традиційно, якщо поглянути історію Росії, завжди шукали "изменников" і завжди боялися "измены".
І, звісно, за каноном російських традицій, ці вороги – вони десь поруч. Їх треба віднаходити, показувати народу, що "родина в опасности, вокруг враги". Тому недаремно стільки багато впродовж останніх років пропагандистської істерії навколо того, що НАТО рухається вперед, далі на схід, оточує Росію з усіх боків. А тепер цього мало, потрібні вороги внутрішні.
І нагода тут якраз і представилась: як нагорі в Москві, так і на окупованих територіях, в Криму, де, звичайно ж, "Київ розгорнув" масштабні агентурні мережі, диверсійні групи, які заважають жити пересічним кримчанам, і від яких потрібно, за логікою Кремля, очікувати в будь-який момент чогось жахливого.
Читайте також: Путін знову обдурив свій "лохторат" у Криму
Не випадково, що саме колишні експерти центру "Номос" потрапили в поле уваги російської ФСБ. Перш за все, і це є одним з абсурдів, вони – публічні особи, і доволі відомі, і не тільки в Криму, не тільки в Україні, а й поза її межами. Абсурд полягає в тому, що публічні особи погано вписуються в роль диверсантів, які повинні бути, за каноном, абсолютно непублічними, не приваблювати жодної уваги і тихо робити свою справу.
Коли був оголошений нами, групою громадських активістів, неурядових експертів, журналістів збір підписів на підтримку Дмитра Штиблікова, Олексія Бессарабова, Володимира Дудки, то з практично двох сотень підписів – кількадесят підписів із-за кордону, від тих експертів, які читали квартальник "Чорноморська безпека", що редагувався Олексієм Бессарабовим, і активним автором та одним із моторів якого був Дмитро Штибліков.
Звісно, що, за деякими зовнішніми ознаками, тим, що хлопці служили у Збройних силах, мали відповідну військову освіту, вони дуже гарно вписувались в категорію потенційних шпигунів, диверсантів тощо.
Важливо було показати відповідне шоу по телебаченню. Для Криму і Росії в цілому. Його і зараз періодично продовжують крутити. Більше того: після цього затримують ще кримських татар, місцевих бізнесменів, які теж мають воєнне минуле.
А якщо згадати, що перед цим були практично цілі облави щодо кримськотатарських активістів, то все стає цілком зрозумілим і вписується в логічний ланцюжок: розкручується маховик російського тоталітаризму, коли потрібно показати якнайбільшу кількість ворогів, що зачаїлися і чекають певного часу "Ч", щоб нашкодити Росії.
До чого це веде? Ми бачимо, що з настанням зими всі путінські енергомости, кабелі і трубопроводи через Керченську протоку не дадуть свого ефекту. Тому що, якщо сусідній з Кримом регіон Кубань енергодефіцитний, то звідки там візьметься додаткова кількість електроенергії для того ж Криму? Отже, неминучі перебої з постачанням світла.
І тому не виключено, що матимуть місце "аварії", а по суті – зумисні акти, які потрібно буде зробити таким чином, щоб прикрити ось ці потьомкінскіє дєрєвні, які окупаційний режим встиг наробити на території Криму після окупації.
І зрозуміло, хто винуватий буде в цьому. Диверсанти. От тому й знадобилася справа Штиблікова, Бессарабова, Дудки. Для того, щоб показати, що враг, мовляв, "нє дрємлєт", він тут, поруч.
Ну, а справа Улюкаєва якісно інша, і, очевидно, має на меті запустити в подальшому алгоритм еволюції, а, точніше, революції правлячого в Росії режиму, його відхід від тих дуже позірних, умовних канонів суверенної демократії, перехід до відвертого тоталітаризму. Таким чином, все – одне до одного.
Що робити в цій ситуації? Тільки одне: вимагати посилення санкцій проти Росії. Не пом’якшення, як про це мислять гібридні "друзі" наші у Європі, які, здається, починають розуміти, в чому небезпека російського режиму. Тільки зараз, коли практично три роки вже іде війна, агресія проти України. Це краще розуміють у Сполучених Штатах.
І тому, я думаю, найближчим часом ми станемо свідками чергового етапу кипіння міжнародних страстей навколо того, що робити з Росією, з режимом, який там сформувався. Тому що він стає глобальною проблемою.
І ось ця глобальна проблема проявляється дуже локально. І ось ці щупальця війни гібридного типу проникають все глибше і глибше за межі Росії, і ми дедалі більше їх відчуваємо.
В подальшому, який би сценарій не відбувався, потрібно пам’ятати тільки одне – консолідація і ставка на внутрішні сили допоможуть вистояти і перемогти. Сподівання на зовнішню допомогу – буде добре, якщо вона прийде, а так потрібно вирішувати всі проблеми самим.
В тому числі, не забувати про наших хлопців, які потребують такої допомоги.
