Вчорашні події в США – не просто фінальний акорд трампізму. Трампізм - явище багатофакторне. Але це той випадок, коли внутрішньо-американські проблеми, тенденції і вади розвитку були використані ворогом для удару по США зсередини США. Цей удар готувався довго. І справа тут не в тому, що за кадром при штурмі Капітолію звучала російська мова. Це, звісно, характерна ознака – наявність польового інструктора, але не в ній суть.
Ключова річ тут, яка дедалі більше проявляється – омріяна радянськими/російськими спецслужбами спецоперація з посадки у найвищі владні кабінети західних держав своєї людини. Згадайте «17 мгновений весны» – радянський книжковий і кінопропагандистський міф, який сьогодні можна трактувати як прояв прихованих намірів і планів Кремля, уловлений Юліаном Семеновим. Те, що лише частково вдавалось у випадку тоталітарного режиму в Німеччині, те може вдатися в демократичній Європі чи США. І це було небезуспішно. Ось показове свідчення ветеранів російської зовнішньої розвідки: «Еще до войны Артур Христианович Артузов, когда он стал шефом разведки, ориентировал разведку на работу на перспективу, то есть на поиск людей перспективных с точки зрения их развития. В то время как раз была приобретена так называемая Кембриджская пятерка (ядро сети советских агентов в Великобритании, завербованных в 30-х годах XX века в Кембриджском университете»).
І тут напрошується паралель – довгостроковий проект «Наши в Белом доме», розпочатий ще в пізньорадянські часи, дав результат у 2016 році. Показово, що Trump в перекладі з англійської - це «козир». Ну чим Трамп не перспективний? Перспективний. І такий «Козир» не міг не зацікавити ПГУ КГБ у 1987 році, коли він з’явився в СРСР. Арманд Хаммер був десятиліттями агентом впливу Москви у коридорах влади у Вашингтоні через бізнесові відносини, проте, завжди намагався «пройти між крапельками», щоб не стати жертвою з того чи іншого боку.
Поведінка Трампа в період виборчої кампанії-2016, президенства і, особливо, після виборів 2020 року зовсім інакша. Це не поведінка Хаммера. І тут на пам’ять приходять матеріали «Радіо «Свобода» 2018 року, де цитувались методики роботи з іноземцями у період горбачовської перебудови: «Обновление и демократизацию советского общества при Горбачеве разведка воспринимала исключительно как благоприятный фактор для вербовки иностранцев». Хоча це не означає, що Трамп був завербованим агентом. Просто «парня заприметили…» Його могли вести згідно методички: «В любом месте, где бы ни появился объект разработки, разведка в состоянии подставить ему своего человека, который в беседах с ним будет проводить нужную разведке линию...».
Потрібна путінській Росії лінія у відносинах зі США – це не зміна політичного курсу Вашингтону з опонуючого на лояльний до Москви, нове перезавантаження чи щось подібне. Кремлівська мета незмінна з часів холодної війни – знищити США як геополітичного супротивника. Це не вдалось СРСР зусиллями ззовні, апогеєм якої була «Кузькіна мать» часів Хрущова та Карибська ракетна криза. Тож в Москві пішли іншим шляхом. Новація – знищити США зсередини через активізацію та накачування потенціалу внутрішньої конфліктогенності, через створення критичної маси агентури впливу, через корупцієгенні зв’язки російської пропутінської олігархії на Заході. В епоху глобалізації, соціальних мереж, кібер-проникнень та штучного інтелекту це зробити значно легше та ще й стверджувати, що «ихтамнет».
Це пояснює те, чому Трамп веде себе і в США, і у світі як слон у посудній лавці. Він – не один в полі воїн… Він – уособлення того, що стали згодом називати трампізмом. Фактично – це різновид путінізму з американською специфікою. Трамп лише активізував внутрішній конфліктогенний потенціал в США в ході виборів-2016-го. Це створило легіони прибічників за допомогою соціальних мереж, що дозволило Кремлю сформувати угруповання різнорідних сил.
У роботі Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» 2017 року ми акцентували увагу на особливостях гібридної агресії: «Глибинною сутністю гібридної війни є багатовимірна спрямована полідеструкція, тобто руйнування однією державою іншої комплексним комбінованим застосуванням сил і засобів військового і невійськового характеру в різних вимірах (політичному, економічному, воєнному, гуманітарному та ін.), але концентрованих на меті знищення противника не стільки на театрах воєнних дій, скільки шляхом підриву його життєвих потенціалів зсередини при певних діях ззовні через ініціювання процесу його автодеструкції. По суті, це своєрідна технологія «крекінгу» (розтріскування, розламування) країни, коли «тріщиноутворення» запускається та здійснюється як зсередини, так і ззовні з метою отримання ефекту резонансної руйнації. Гібридна війна починається не з акту відкритого збройного вторгнення, а діями агресора зсередини країни-жертви, спрямованими на його внутрішню саморуйнацію».
Сучасна гібридна війна – це війна, передусім, у мізках людей, особливо мізках істеблішменту. Причому, мова йде не стільки про те, щоб зробити їх спільниками агресора, скільки про те, щоб вони стали дисфункціональними на займаних державних посадах. Просто, щоб в Час «Ч» не виконали свої функції, перейнявшись стратегічними сумнівами.
І ось для сприяння гібридній агресії проти США зсередини США путінська Росія запустила на американський Олімп влади на додаток до звабливих чапман і бутіних загони російського олігархату з тим, щоб з допомогою їхніх грошей сформувати сили трансформації мізків американського істеблішменту. Ці гроші напрацювали численні комунікації, створили відповідні фонди, які сприяли появі гібридної аналітики, що стала працювати у світі постправди.
І тут варто згадати роботу Katja Smagliy “Hybrid Analytica: Pro-Kremlin Expert Propaganda in Moscow, Europe and the U.S.” 2018 року. Гібридна аналітика визначається нею як «процес конструювання, розробки та просування різних псевдоакадемічних наративів підкупленими або зманіпульованими інтелектуалами, науковцями та експертами аналітичних центрів або ж замаскованими політичними лобістами, чиї організації залучаються через глобальну мережу агентів Кремля до роботи, спрямованої на формування підтримки та примирливого ставлення до міжнародного або внутрішнього порядку денного режиму Путіна, що підриває роль фактів у аналітичному дискурсі, підважує довіру до експертів, поширює дезінформацію та створює зайвий інформаційний «шум» в аналітичному середовищі та сфері публічних дебатів». У Європі часів Шредера, Берлусконі, Саркозі, Орбана це було зробити набагато легше. США традиційно міцний горішок. Проте, 2016 рік дав Кремлю надію на успішність експерименту «Наш человек в Белом доме».
Росії вдалось спорудити на виду у американських спецслужб гігантську піраміду впливу через хибно-цільове перепрограмування американського суспільства всередині США, зробивши це за допомогою частини американської наукової та експертної еліти. Достатньо поглянути на цю схему Катерини Смаглій, щоб зрозуміти, які мережі були створені Росією у США. Плюс Russia Today в допомогу.
Ідеї «перезавантаження відносин з Росією» зразка другого терміну Обами чи «нового переосмислення» незадовго до минулих президентських виборів – це верхівка айсберга. Як тільки стало зрозуміло, що вибори-2020 завершились для «Козиря» Кремля невдало, через нього була запущена програма завдання максимальної шкоди американській системі влади через делегітимізацію результатів виборів. Користуючись хаосом перехідного періоду, росіяни відважились і на безпрецедентний кібер-напад на США, кульмінацією якого стали події 6 грудня 2020 року. Ну а тітушки американського зразка в Капітолії 6 січня тільки доповнили картинку хаотизації Трампом внутрішнього становища США та дискредитації їх міжнародного іміджу.
Що ж, Росії це вдалося. Звісно, що відповідь Москви буде традиційною «ихтамнет». Відповідь Вашингтону, думаю, не затримається надовго після інавгурації.
Що для нас в Україні важливо в контексті подій в США? У нас був Янукович, якого росіяни вивели на ключову позицію в державі, зараз «бойкіє медведчекісти» - це такий же загін агентури разом з впливами (про)російських каналів. Недаремно вони кричать про «зовнішнє управління» Україною з боку США, МВФ, «соросят» і Сороса згадуть повсякчасно. Це тому що вони і є кремлівським «зовнішнім блоком керування», який той хоче вставити в державну систему управління в Україні, яка ослаблена різнокаліберною зе-єрмачнею. А стрілки, звісно, переводять на опонентів. Урок що робити з зовнішнім ворогом ми отримали з 2014 року. А ось урок, що робити з зовнішнім ворогом, який замаскувався під «свого» і діє зсередини, ми не вивчили. Проте, події в США вчора показали, що тільки інституційна спроможність здатна стати на заваді антидержавним діям. США витримали удар зсередини (хоча історія ще не закінчена). Нам належить зробити висновки. Розумні вчаться на чужих помилках…
