Про історію зі спробою запроваждення в Україні абонплати за газ - у блозі Бориса Кушнірука на ONLINE.UA
Сьогодні мені хотілось би поговорити про скандальну тему, яка наробила багато галасу – це абонплата на газ. В реальності мало хто зрозумів, що відбувалося, і істерика, яка виникла навколо цього, демонструє, в першу чергу, помилки не так НКРЕКП, як уряду, тому що закон про ринок газу був ухвалений ще навесні 15-го року. І можна подивитися в мережах інтернету, що була детальна дискусія експертів - з якими ризиками зіштовхуються суспільство, країна, і що потрібно робити, враховуючи ухвалення цього закону.
Так от, в межах цього закону якраз, у відповідності з вимогами Третього енергетичного пакету Євросоюзу, передбачалось розділення діяльності збуту газу і його постачання, транспортування споживачам.
Чому відбувається таке розділення? Тому що, якщо постачання фізичне, транспортування по мережам – це природно-монопольна діяльність, ви не можете поставити другу трубу, і те ж саме стосується тепломереж, енергомереж. І завдання якраз полягає в тому, що, відокремивши оцих природних монополістів і здійснюючи за ними ретельний контроль, одночасно дати можливість створити конкуренцію на ринку збуту.
Таким чином, логіка і Третього енергетичного пакету, і логіка закону, передбачала саме таке розділення. І тоді ж було сказано, що для того, аби оці природні монополісти (в даному випадку – газорозподільчі мережі) могли функціонувати, у них має бути стале джерело фінансування.
В чому проблема? Річ у тім, що у них це виключний вид діяльності, вони займаються лише транспортуванням газу і для того, щоби вони були окупними, щоб вони могли просто функціонувати, їм потрібно, щоб було стабільне надходження коштів від їх діяльності, інакше вони просто не зможуть забезпечити мінімальні потреби.
А це, крім всього, ще й техногенно небезпечний вид діяльності, тому не можна допустити, щоб там було застаріле обладнання, яке може зламатися, яке може призвести до техногенних катастроф, яку ми спостерігали, наприклад, колись в Дніпропетровську, коли через зламане обладнання стався вибух і руйнування цілого житлового будинку.
Тому необхідність стабільного фінансування газорозподільчих мереж – це є одна з ключових проблем при такому виді діяльності. І виникає питання: яким чином це забезпечити? Насправді, ще з радянських часів, і ще в недавні часи, абсолютно нормальною була ситуація, коли підприємства платили за газ більше, ніж населення. Причому не тільки з точки зору ціни ресурсу. Це породжувало фантастичні корупційні оборудки, і у нас не одна особа, починаючи з Тимошенко, перетворилася на доларових мільярдерів на цих різних цінах на газ… Фірташ, і так далі, і так далі, там їх багато, таких осіб було.
Так от, питання полягає в тому, що все одно ціна на газ була різна через те, що витрати на утримання газорозподільчих мереж вішали саме на промислових підприємців. Тому вони сплачували більше за газ, ніж населення, хоча, з точки зору економічної логіки, якщо вам потрібно поставити на завод один мільйон кубів газу, і уявити, скільки вам потрібно зусиль і витрат для того, щоб цей же один мільйон газу продати населенню, то ви усвідомите, що витрати на це постачання населення будуть набагато більшими.
Але логіка уряду і логіка от такого певного популізму, небажання обурювати населення і викликати його незадоволення, призвела до того, що це вішали на підприємства, і це іноді приводило до таких абсурдних ситуацій, як, наприклад, в Одеській області, коли на Одеський припортовий завод, який був найбільшим споживачем газу на Одещині, вішали 90% витрат газорозподільчих мереж всієї області.
Проблема виникла тоді, коли Одеський припортовий завод, безперечно, не тільки і не стільки через ці завищені витрати на газорозподільчі мережі, але й через корупцію і т.п., зупинився, то виявилося, що одеські газорозподільчі мережі можна було закривати, тому що, умовно кажучи, вони не могли тими залишками сум, які отримували від всіх інших споживачів, покрити свої витрати.
Отже, питання, яким чином забезпечити стабільне функціонування газорозподільчих мереж і їх фінансування, є ключовим. Та система, яка була, передбачала, що в ціні газу просто закладається певний відсоток плати за газ… Дехто каже – так яка проблема, просто розділіть, зробіть два платежі, але нічого не додавайте.
В чому певна несправедливість такого підходу? Річ у тім, що у тіх, хто споживає мало газу, чи взагалі декілька місяців може не споживати, стоїть прилад обліку, який показує, що ви не споживали газ, ви в цьому випадку нічого за утримання газорозподільчих мереж не платите. А їх при всьому тому потрібно утримувати. Таким чином, виходить, що витрати перекладаються на тих, хто споживає багато. Таким чином, виходить, що ті, хто споживає газу багато (в першу чергу це ті, хто використовує його не тільки для приготування їжі та нагріву води, а й, у першу чергу, для опалення приміщень), платять не тільки за себе, але й за тих, хто споживає цього газу дуже мало.
Отже, така система, з цієї точки зору, не дуже справедлива, і система, яку запропонувала НКРЕКП, введення абонплати… В деяких країнах є різні системи, і система абонплати є одним з варіантів, причому, на мій погляд, куди більш справедливим, тому що він більш чітко визначає обсяг надходжень, які будуть у цих газорозподільчих мереж.
Але, якщо ми говоримо, що вони отримують стабільний дохід, виникає питання: враховуючи, що це природній монополіст, там має бути максимально жорстка система контролю за їхніми витратами і за їх тарифами. Бо яким чином НКРЕКП визначає оцю абонплату? Вони спочатку рахують витрати, потім кошти, які необхідні на інвестиції, на оновлення цих мереж (певна рентабельність), і вже після того формується загальна сума коштів, вже розраховується та абонплата, яку мають сплачувати як приватні споживачі, так і комерційні споживачі.
Зрозуміло, що в цьому випадку питання контролю за видатками цих природних монополістів є ключовим. І це, до речі, стосується далеко не тільки газорозподільчих мереж, така ж ситуація і з обленерго, така ситуація з водоканалами, теплокомуненерго.
Тобто, там, де є монопольна діяльність, там має бути максимально жорсткий публічний контроль за всіма видатками, і там має бути вимога щодо того, скільки і яким чином закуповуються будь-які товари.
Вони мають закуповуватись виключно через прозорі процедури, через систему Prozorro, електронну закупівлю, таким чином, щоби забезпечити повний контроль за їх діяльністю, і щоби не перекладали на споживачів зайві витрати, коли просто кошти виводяться з цих підприємств.
І наостанок. Що ж було зроблено не так з цим введенням абонплати? Ну, по-перше, уряд, попри те, що в нього було два роки, не пояснював громадянам, що буде відбуватися, яким чином буде забезпечуватися діяльність і контроль за діяльністю цих природних монополістів і чому вводиться саме система абонплати.
По-друге, зрозуміло, що при введенні абонплати, якісь малозабезпечені верстви населення можуть постраждати, тому було потрібно вводити зміни до законодавства, яке регулює надання субсидій, де абонплата за газ (і, до речі, в майбутньому така ж ситуація виникне і з абонплатою на електричну енергію) має включатися в комунальні послуги і компенсуватися цим громадянам. Це друга проблема.
І третя проблема. Якщо ми вже говоримо, що в нас є природні монополісти, то має бути максимально жорсткий закон: не той, який є, який дуже, скажімо так, лайт, по відношенню до природних монополістів, а такий, який передбачає максимально жорсткий контроль за їх діяльністю, за прозорістю всіх їх витрат, які можуть проводитись. І знову ж таки, це стосується не тільки газорозподільчих мереж, це стосується і обленерго, і водоканалів, і теплокомуненерго.
Отже, питання, нажаль, в тому, що ми, як завжди, неспроможні проводити реформи в такому вигляді, як це потрібно робити, пояснюючи все суспільству, і демонструючи максимальну прозорість в тому, що здійснюється урядом для того, щоб у суспільства і у громадян була впевненість, що інтереси їх захищені, і це не робиться в інтересах тих чи інших олігархічних кланів.
