Про питання щодо роботи президента Петра Порошенка й те, коли можна буде оцінити його діяльність, - у відеоблозі Бориса Кушнірука на ONLINE.UA
Сьогодні мені хотілось би поговорити на таку делікатну тему, як моє ставлення до президента Петра Порошенка. Часто-густо можна почути, що я аж надто добре до нього відношусь, що я підтримую всю його діяльність.
Моє ставлення трошки складніше. Я до політиків усіх, в тому числі до Петра Олексійовича, ставлюся лише як до людей, які, в силу життєвих обставин, опинилися на верхівці влади в країні. І Порошенка оцінюю, виходячи не з усіх максимальних моїх побажань, що мало би бути зроблено в країні, що необхідно зробити, а виходячи з питання: а хто був би кращий за нього в цих умовах?
Читайте також: Є одна небезпека: про націоналізацію "ПриватБанку"
Якщо ми пригадаємо 2014 рік, коли відбувались вибори президента, і подивимося, хто міг бути іншим переможцем цих виборів... Тимошенко? Ну, моє ставлення до неї надто вже очевидне, тому не буду на цьому зупинятися. Кличко? Я думаю, що коментарі зайві. Хто - Тягнибок? Гриценко? Яценюк?
Тобто, ми бачимо, що, попри все, з реальних кандидатів, які могли б теоретично перемогти на тих президентських виборах, Порошенко був найкращим. І з точки зору досвіду, і з точки зору навичок, і з точки зору вміння працювати з іноземними партнерами, починаючи навіть з того, що він це міг робити напряму, без перекладача.
Це теж, між іншим, важливо, тому що, коли два політика, західний і український, можуть спілкуватися сам на сам, то це зовсім інша розмова, ніж коли для цього потрібний перекладач.
Так от, якщо ми дивимось, що робиться президентом і його командою, то, зрозуміло, мене далеко не все влаштовує. В мене було багато претензій, і я їх висловлював, щодо призначення генпрокурорів, попередніх особливо. І щодо деяких інших призначень, і щодо оточення президента.
Але я виходжу з того, що потенціал змін, які може провести президент Порошенко, ще далеко не вичерпаний. Очевидно, що на нього тиснуть внутрішні гравці, на нього тиснуть зовнішні гравці, і це змушує його, навіть тоді, коли він, можливо, хотів би не міняти систему, її міняти.
І ті реформи, які ми, попри все, але потихеньку проводимо в країні (значно повільніше, ніж хотілось би) - це, все ж таки, й заслуга саме цього президента. Бо ми не можемо говорити про те, що був би якийсь суперкласний політик, який би все змінив. Ні, був би політик український - і з позитивами, і з вадами, які, можливо, виявились би значно більшими, ніж є у цього президента.
Тому оцінювати діяльність Петра Порошенка нам доведеться вже або під час наступних президентських виборів, які відбудуться, цілком можливо, вчасно, або після завершення каденції - чи це буде лише один строк, чи два.
Бо тільки коли пройдуть вибори, коли вже людина піде у відставку, просто з посади, тільки тоді ми зможемо поступово оцінити, що було зроблено доброго й гарного, а що робилося не так. Причому не з точки зору того, що ми можемо і зараз сказати, що робилося не так, і що робиться правильно.
Питання полягає лише в тому, що це політичний баланс, який потім, згодом, ми лише в підсумку зможемо оцінити. І доволі часто про політиків ми можемо згадувати щось добре. Наприклад, зараз часто-густо посилаються на Уїнстона Черчілля. А ті, хто були в той час, далеко не так добре відносились до Черчілля, як зараз до нього ставляться у світі.
Тобто, політиків змушені оцінювати, виходячи з тих реалій, у яких вони знаходяться. Тому і до Петра Порошенка я відношуся, виходячи саме з цих реалій. При тому, що і негативів, і позитивів у його діяльності більш ніж достатньо. І цей баланс – доволі умовний. Він буде певною мірою змінюватися, і наше відношення до нього, можливо, не буде покращуватися.
Читайте також: Санкції проти Росії скасують, але в Україні буде краще: прогноз на 2017 рік
Але думати, що ми зробили в 2014 році помилку, у мене теж немає підстав. Бо обирати нам би довелось саме з тих, хто є, а не з тих ідеальних політиків, яких в українських реаліях немає.
