Про сенс Мінських угод і те, яким чином Україна поверне окуповані Росією Донбас і Крим, - у відеоблозі Бориса Кушнірука на ONLINE.UA
Існує контраверсійне питання – як ставитися до Мінських угод? Багато хто в Україні називає їх ледь не зрадою, не усвідомлюючи, що ці угоди є, певною мірою, вимушеним кроком. Якщо пригадати січень 2015-го року (угоди було укладено в лютому, - ONLINE.UA), тоді російські війська активно тиснули на українські, а Захід був вкрай зацікавлений у зупинці активної стадії військових дій, навіть за рахунок українських інтересів.
Безперечно, Захід в особі Франції та Німеччини значно ближче до Росії, ніж до України, хоча б з історичних міркувань. Їх відносини мають багатосотрічну історію.
За таких умов ми не могли собі дозволити почати блокувати будь-які дії з підписання угод, навіть якщо усвідомлювали, що вони в такому вигляді, в якому підписані, є не найкращими для України.
Але в тому і полягає весь хист дипломатів, українських в тому числі, щоб стояти на місці та покращувати ситуацію. Так от, якщо ми спостерігаємо, як відбуваються події, то бачимо, як дуже тонкими, обережними кроками ми значною мірою змінили розклад сил навіть в межах так званих Мінських угод.
Мінські угоди самі по собі доволі контраверсійні, навіть з точки зору алгоритму реалізації. Наприклад, вони передбачали можливість проведення виборів на території, нині окупованій російськими військами, без виведення цих військ, що виглядає доволі абсурдно. Та якщо ми подивимось, то поступово, протягом цих півтора року, постійно зберігаючи режим санкцій, українській владі вдалося переконати лідерів західних країн, що це неможливо – потрібно спочатку забезпечити повне виведення російських терористичних військ, роззброєння всіх комбатантів, усіх груп військових, і тільки після того, забезпечивши безпеку, проводити там вибори.
Насправді, Путін опинився теж у доволі складній ситуації.
З точки зору стратегії відносин з Україною, він міг би собі дозволити справді вивести всі війська звідти і сказати: «А тепер зруйновану територію Донбасу забирайте собі». Там і так була проблема з якістю технологічного виробництва, а зараз, із урахуванням масштабних руйнувань і вивезених підприємств, розрізаних на металобрухт, ми отримуємо ситуацію з мільйонами людей, значна частина яких не дуже любить Україну, мріяли та продовжують мріяти опинитися в межах Росії. Так от, уявіть собі, що ці люди опиняться знов в Україні, і як вони будуть голосувати на виборах, як вони будуть блокувати проведення реформ.
У них буде лише ненависть до цієї території. Тому, за великим рахунком, один із продуктів цієї ситуації полягає в тому, що Україна не зацікавлена в найближчі роки у поверненні цих територій Донбасу. До того часу, поки ми не проведемо реформи, поки ми не станемо сильніше, нам забрати цю територію неможливо.
Україна опинилася в цікавій ситуації: ми, з одного боку, зацікавлені в припиненні бойових дій, тому що кожен день там гинуть наші військові, але, з іншого, не можемо і силою забрати цю територію. І мирним шляхом ми її можемо забрати лише на умовах, які хоче Путін, але які точно не влаштовують Україну.
Що робить українська влада, зокрема президент і вся дипломатична команда? Вони, з одного боку, забезпечують підтримку України з боку Заходу, з іншого - зберігають режим санкцій і намагаються зберегти замороження конфлікту. Оце заморожування конфлікту і є тим, що ми маємо досягти. Тому що ми жодним чином не можемо сказати – нехай ці території йдуть. Якщо ми кажемо, що ці території можуть піти, значить, можуть піти таким саме чином й інші, Путін буде захоплювати інші частини країни, і потім там будуть бої, там буде війна. То ми теж будемо казати – окей, хай і цих територій не буде?
Ми цього допустити не можемо, тому, очевидно, доведеться витрачати зусилля, але, посилюючи обороноздатність країни, утримувати ситуацію в як можна замороженому стані, розраховуючи, що криза, яка зростає в світі, зростає в самій Росії, неминуче призведе до того, що вона буде вимушена відмовитися від агресивних планів відносно України. І тоді ми зможемо зайти на цю територію і забрати її, як, до речі, і Крим, без використання зброї.
І це буде перемога. Перемога, в першу чергу, не тільки військових і силових структур, а й дипломатії, тому що саме в результаті дипломатичних зусиль можна буде досягти того результату, який нам потрібен.
