Про те, як сучасна Росія Володимира Путіна заплуталася в міфах про Україну, і чим її дії схожі на поведінку гітлерівської Німеччини - у відеоблозі науковця Романа Лихограя для ONLINE.UA
Сьогодні більшість людей, коли чує про міф, міфологію, вони думають переважно про якісь хибні уявлення, про стереотипи та такі речі, які або не мають місця взагалі в сьогоденні, або мають дуже мало цього місця. Насправді, міфологічне мислення і міф реалізуються і реактуалізуються і в сучасному житті. Міф має великий вплив на сучасну людину, не менший, ніж він мав на наших далеких предків, насправді.
І багатьма такими прикладами можна сучасне життя показати. Одним із яскравих прикладів міфології, яка відроджується (тому що ті ж самі міфи фактично продовжують існувати і транслюватися впродовж десятків, сотень і навіть тисяч років) є те, що відбувається сьогодні в Російській Федерації, коли намагаються реактуалізувати певні міфи, які стосуються дегуманізації ворога.
Зокрема, ми знаємо, що триває конфлікт на сході України, і ось однією з необхідностей, або виправдань агресії, агресії стосовно будь-яких, там, однієї особи, чи групи осіб, чи етносу, може бути ця дегуманізація ворога.
Вона мала місце впродовж всієї історії, насправді. Ще з київських джерел – літописів, патериків – ми знаємо про, наприклад, песиголовців, які, насправді, були певним уособленням кочового степу, таким загальним образом ворога.
Але у легендах, у фольклорі вони зображені як певні істоти, істоти-не-люди, які наділялися жорстокими рисами, які випивали кров з людей, їли їх, забирали фактично в полон. Тобто, те, що відбувалося з ясирем. І, таким чином, цей ворог, хоча він був, як я вже казав, уособленням степу, тобто людьми просто з іншої культури, але він дегуманізувався.
Десь ті ж самі тенденції ми бачимо вже у двадцятому столітті, коли велася боротьба проти євреїв. Хоча вона велася і в середньовіччя. Також аналогічні речі намагалися використовувати нацисти, коли зображували єврейський етнос, як етнос такий, експлуататор, який знекровлює здорове тіло, так би мовити, німецького, арійського народу.
І в Радянському Союзі ми мали ті ж самі тенденції. Єдине, що вони стосувалися певних соціальних, а не етнічних груп. Ми знаємо, як зображали інтелігенцію, як зображали куркулів – як експлуататорів, які нехай не практично, але в метафоричному значенні начебто висмоктували кров з народу.
І тому, насправді, немає нічого дивного в тому, що сьогодні з’являються ці чуткі і міфи, побрехеньки про українських карателів, про розіп’ятих хлопчиків, про кров російських немовлят. Тобто, Російська Федерація намагається просто дегуманізувати ворога і, таким чином, виправдати свою агресію проти іншого етносу.
Вони підкріплюють це іншим міфом, таким про месіанство: є певне месіанство індивідуальне, і месіанство загальне. Індивідуальним месіанством є зображення і фольклорні тексти про героїв. З одного боку, це і герої сучасні, сучасні супергерої, які здійснюють різноманітні подвиги. Це і герої античні – Геракл, Тесей, це і герої Сходу і Заходу, такі як, щодо Сходу, той же ж Гільгамеш. У них, фактично, є дві мети. Перша мета особистісна у цих героїв - здійснити своє сходження, тобто зробити якийсь ієрархічний крок вгору, пройти ініціацію, стати іншою людиною, здобути якісь блага собі. А інша частина цих історій – це боротьба цього героя проти істот Хаосу. Тобто, більшість тих істот, яких знищують античні, наприклад, Тесей, Геракл, це, там, Мінотавр, Медуза, лев, цей величезний кабан, велетні, яких вони знищують, фактично, це боротьба Порядку проти Хаосу. Таким чином вони впорядковують світ.
І ось ми маємо такий самий, аналогічний міф про впорядкування світу, але на загальному етнічному рівні. Тобто, Росія, проводячи агресивну політику, виправдовує її тим, що, ведучи боротьбу з хаотичними, дегуманізованими образами, вона начебто провадить політику відродження, впровадження культурних цінностей. І це можна помітити і в тому, як зображена Європа сьогодні, в дискурсі російському. Тобто, це «кругом одни враги», вони не мають жодних нормальних культурних цінностей, і ось ми намагаємось ці цінності впроваджувати.
Фактично нічим цей дискурс не відрізняється від арійського, німецького, фашистського дискурсу «Маршу на Схід», «Драг нах Остен».
Зараз відбувається лише зворотній рух, Марш на Захід, з боку Росії. Єдина проблема, з якою зіштовхнулася сучасна Росія – це певний дисонанс міфів. Тому що, одночасно проводячи, і намагаючись реалізувати міф про дегуманізацію ворога, вони намагаються провадити інший міф, що існує ще з радянських часів, це міф про «колиску трьох братніх народів».
Тобто, з одного боку говорять про те, що українці - це ті ж самі росіяни, ми – один народ, ми живемо на одній території, це наша сакральна територія. А з іншого боку, є цей дискурс про дегуманізацію, тобто, вони не такі як ми, вони зовсім інші, вони жорстокі, вони вбивці, вони – нелюди. І от ці два міфи дуже сильно дисонують. Єдине, що намагається згладити цей контекст, це впровадження ще третього міфу, знову ж таки, про «неправильних» українців. Частиною цього міфу є той же ж міф про бандерівців, який зараз починає набирати нових форм у міфах про карателів, про «Правий сектор» і так далі. Тобто, вони називають їх начебто «неправильними» українцями, яких потрібно знищити. Всі інші українці мають належати до російського етносу, і вони цим російським етносом начебто і є.
Як я вже сказав, ці два міфи дисонують, але це помітно лише для стороннього глядача. Коли ти перебуваєш у полоні такого міфологічного мислення, то цей контекст не так сильно відчувається, як відчувається він сторонньому глядачеві. І тому ці міфи, вони цілком реально, цілком вдало реалізуються на теренах Російської Федерації.
В контексті цього етноцентризму можна помітити також тенденції до виокремлення ворога за кількома іншими ознаками. Тобто, чим більше ворог має ознак, які не співпадають з власними, тим краще. Якщо є відмінна зовнішність, якщо є відмінна релігія, якщо є відмінна мова, значить, цей етноцентризм ворожий реалізувати доволі легко, тому що цих відмінностей багато. А коли їх небагато, це стає складнішим.
Цим можна, знову ж таки, пояснити міф про «Правий сектор», бандерівців, тому що їх відрізняє більше ознак, ніж інших українців. Тобто, це може бути інша релігія, греко-католицизм, наприклад. Це може бути мова, це можуть бути ще якісь ознаки. Як приклад, можна сказати, чому саме Турчинов став об’єктом цих нападок. Тому що він є представником іншої віри, і тому з’являються всі ці тексти про «кривавого пастора».
Тобто, ми бачимо, що насправді, ті ж самі міфи впродовж десятків, сотень і тисяч років реалізуються і сьогодні. І не можна говорити, що міфологія – це щось застаріле, щось архаїчне. Вона існує сьогодні, і вона існуватиме ще довгий час, і буде реалізовуватись впродовж ще дуже-дуже далекого майбутнього.
