О том, как украинизировать восток страны, в частности, Донбасс - в видеоблоге Ярослава Матюшина на ONLINE.UA
Сегодня я хотел бы поделиться мыслями, которые давно у меня созревали. Они связаны с таким непростым процессом, как украинизация нашего Востока.
Я принципово буду розмовляти на цю тему українською, тому що будь-який пост, будь-який текст, що стосується цієї проблеми та написаний російською, викликає дуже гарний такий butthurt у наших мово***ів. Вони відразу приходять в коменти і кажуть, що Матюшин - імбецил, який неспроможний вивчити українську мову. Фак і мат, мово***и, пішли в ж*пу.
Відразу хотів би перепросити за помилки, яких я припускатимусь, тому що українська для мене рідна, але, на жаль, вивчена, а не всмоктана з молоком матері.
Отже, що нам треба зробити, щоб ми мали коли-небудь дійсно соборну, єдину Україну? Нам треба перевести приблизно половину населення, яке мешкає на Сході, на українську в побуті. Як людина, яка виросла на Сході нашої країни, як людина, яка закінчила російськомовну школу та російськомовний універ, я вам хочу сказати, що в побуті серед нас, дорослих, перейти на українську можуть тільки одиниці. І з цим вже нічого не зробиш.
Читайте також: Кремль зазіхнув на Київ, але провалився з однієї простої причини
Щоби відчути те, що відчуваємо ми, я порадив би своїм україномовним друзям, які всі чудово володіють російською, спробувати спілкуватись російською хоча б дві години у себе в сім'ї. Нібито і слова ти знаєш, і мову цю знаєш, але щось не те.
Отже, для мене цілком очевидно, що ми маємо працювати на рівні дитячих садків і шкіл. На цю Пасху в мене був шашлик з переселенцями з Луганська, і чувак (він такий абсолютно проукраїнський) мені під стакан жалівся. Говорит, ничего не делали для украинизации. Я его просто цитирую. Говорит, отучился 11 лет в школе, и была в неделю одна укрмова, одна укрлит, и, говорит, я ничего не помню.
Я цілком з ним згоден, тому що ми повинні, в першу чергу, в школі створювати середовище україномовне. Ми повинні більше давати української мови, більше давати української літератури, ввести який-небудь курс української культури. У старших класах можна давати, я не знаю, курс громадянства, наприклад.
Люди повинні в цьому україномовному середовищі формуватися як особистості. Я бачив вже таких дітлахів у Маріуполі, котрі між собою розмовляють українською, але коли дзвонить мама, він каже: "Мама, все в порядке, я покушал и в шапке". Але, на жаль, їх наразі критично мало для стратегічної українізації Сходу, таких дітлахів повинно ставати все більше і більше.
Отже, перший крок – це створення україномовного середовища всередині школи. Через увеличение, забув це слово, трясця... Через збільшення годин української мови, літератури та якого-небудь ще культурознавства, наприклад.
Другий крок: любов до мови прививається не уроками. На уроках української мови вчать правильно формулювати свою думку та правильно писати, а любов до мови приходить через літературу. І тут у нас суцільний жах. Тому що, як я пам’ятаю шкільну програму, там щось таке депресивне, мабуть, якщо я був би емо, мені б сподобалось. Тому що там панство, кріпацтво, паничі гноблять, українці потерпають, хазяїн-пузир, суцільна депресуха.
Бляха-муха, ми маємо справу з тинейджерами! Дайте їм Карпу почитати! Там йдеться про секс, де героїня, наприклад, сидить у смартфоні, щось там у "ВКонтактику" відписує. Якось актуалізувати треба українську мову. Осовременить, якщо російською.
І, в принципі, у нас є сучасні автори, їх навалом - дуже гарних, дуже якісних. Як для меншого шкільного віку – Нестайко, той же Сашко Лірник, чудовий казкар, хоч він і є моїм головним мовним опонентом на теренах українського Facebook, але то таке.
Що ще? Як піар-спеціаліст, не можу оминути увагою таке питання, що в нас немає промоушна української мови. Міністерство освіти може, наприклад, запровадити раз на рік, конкурс творів на вільну тему українською. Потім відбирати 24 переможців із кожного регіону та десь в Києві їх збирати, урочисто нагороджувати, наприклад, я не знаю, сьомими iPhone. Що, Міносвіти не знайде спонсорів на 24 сьомих iPhone?
Я собі просто уявляю, як який-небудь пересічний школяр повертається в Маріуполь, у пересічну школу, а в нього сьомий iPhone... Там буде така епідемія заздрощів, що наступного року вже збільшиться у сотні разів кількість учасників цього мовного конкурсу. Найкращі твори можуть озвучувати які-небудь зірки... Цей промоушн, його дуже легко організувати, там не треба нічого вигадувати, все вже вигадано.
І третій аспект українізації Сходу – це терпіння. Ми всі повинні зрозуміти, що Україна – двомовна країна. Що половина цієї країни 350 років була русифікованою. Цей процес неможливо водночас розвернути та припинити. Нам потрібні терпіння та системний підхід до цього. І тоді, мабуть, через покоління, ми отримаємо перших україномовних у побуті людей на сході. Але аж ніяк не за один рік або за один місяць.
Не дуже коректна аналогія, але вона мені спадає на думку - це, знаєте, як проблема з алкоголіками. Перший крок, який вони мають зробити, якщо вони хочуть, якщо в них є жага до вилікування цієї пристрасті – вони повинні зізнатись, що в них є проблема з алкоголем. Тому що відкидання – це путь в нікуди.
А деякі радикально налаштовані патріоти відкидають цю дійсність і кажуть, що ніяких російськомовних українців немає, а є зросійщені малороси. Але ж реальність нам каже абсолютно іншу річ: що є російськомовні українці, вони такі ж громадяни, в них такі ж самі паспорти і такі ж самі права.
Це навіть не проблема, тому що це завжди штучно роздуте питання, але, коли ми визнаємо цей факт, ми наступний крок вже будемо робити. Якось змінювати цю ситуацію.
Отже, підіб’ємо підсумки. Україномовне середовище, агресивне, у школі. Зміна літературного процесу, актуалізація його. Промоушн. І терпіння з боку суспільства. Це, оф кос, думки дилетанта, тому що в мене немає педагогічної освіти, і я ніколи не працював у цій сфері, в мене немає досвіду – ні практичного, ні теоретичного.
Читайте також: Проста причина, з якої російські війська не дійдуть до Києва
Але ці думки належать людині, яка виросла на Сході та закінчила російськомовну школу та російськомовний університет. Тому я всім нам бажаю єдності, я всіх нас вітаю з 2017-м роком.
Думаю, що ми будемо бачитись на ONLINE.UA набагато частіше цього року.
