Про дітей Донбасу, те, як вони сприймають війну, про їхні мрії і переживання, - у відеоблозі Мирослава Гая на ONLINE.UA
Управління цивільно-військового співробітництва разом з газетою "Факти" і нашим благодійним фондом провели перший етап конкурсу "Війна очима дітей".
Юні, я назвав би зараз їх, журналісти, колеги, а насправді – просто діти з прифронтових зон. Якщо чесно сказати, я дізнався нещодавно, що й з окупованих територій писали свої думки, враження про війну.
Це просто вбивчі тексти, де діти розповідають простими словами дуже страшні речі, свідками яких вони були. Про своє ставлення до цього, про свої мрії, думки.
Як я дізнався про те, що там є діти з окупованих територій? Наш благодійний фонд отримав важливу місію – розвезти подарунки, разом із "сіміками" (групою цивільно-військової співпраці, – ONLINE.UA). Зокрема – фотоапарати, які ми купили, футбольні м’ячі з підписами футбольної команди "Динамо", які нам дали спонсори. Деякі діти не змогли напряму отримати ці подарунки через те, що вони там. Ми передавали їх через родичів. І так я дізнався, що насправді були дітки з того боку, які просто захотіли взяти участь у конкурсі. І надіслали – чи Інтернетом, чи якимсь іншим чином – ці історії.
Ми чесно все розвезли і зняли про це невеличкий фільм. Разом з тим, я попросив Сергія Лисенка з'їздити на фронт, зняти цих дітей – яких можна і які є.
Вони там робили виступ в одній зі шкіл у Торецьку – дивовижний виступ, у вишиванках. Це передова, це як Авдіївка – зона розмежування. А потім я захотів, щоб ми начитали ці тексти, але вирішив не дитячими голосами, тому що всіх авторів не можна записати, а якби ми запросили дітей-акторів, це була б спекуляція.
Я вирішив, що прочитаю сам, своїм грубим голосом, безінтонаційно, без спекуляцій і без емоційних розфарблень, а просто констатуючи текст. Я прочитав, і це вийшло ще страшніше, ніж якби це читали діти. Тому що я достатньо сухо передав абсолютно не сухі тексти, і це раптом вистрілило ще сильніше.
І все це ми показуємо. Я хотів би, щоб ті, хто не читали ці історії, щоб маленькі фрагменти почули – буквально по реченню, по два, по три. І побачили цих дітей, які пишуть зовсім недитячі речі.
Будуть ще другий, третій тури цих конкурсів. Ми хотіли би взяти участь у цьому проекті, тому що проект, насправді, історично важливий. Бо в нас є дуже багато свідчень і з Другої світової війни, і з інших воєн – журналістських, фахових, дуже багато свідчень військових з цієї війни.
Але ми чомусь постійно забуваємо, що не тільки військові на війні, не тільки дорослі на війні, але є й діти, і є покоління, яке вже виросло у війні. І нам далі з цим поколінням жити, йому вирішувати, як будувати майбутнє України, майбутню долю цих територій. І не врахувати їхній досвід було б неправильно. Ось, в принципі, цю роботу зараз пророблено.
Що діти розповіли про війну? Ну, наприклад, побігли кудись, прибігли – а там вже загинув хтось. Сиділи з мамою у ванній, тремтіли. Мама розповідала щось, заспокоювала...
Там діти різного віку, є й зовсім маленькі, юні. Наприклад, хлопчик – у нього слуховий апарат. Він каже – я його вимикаю, не чую вибухів. І мені стає добре. Тобто, нібито нічого немає. Хоча в цей момент все вибухає довкола. Я так розумію, що він втратив слух під час війни. Контузія. Каже: я втрачав-втрачав слух, втратив, і це добре, тому що я не чую війни.
Дуже конкретні речі, бо дитина інколи не може узагальнювати, їй легше передавати деталі. І деталі – вони набагато більш промовисті, ніж якісь дорослі висновки.
Різні є висновки. Наприклад, одна дівчинка написала, що прийшли погані люди. От прийшли погані люди – вона з того боку пише – і почалася війна. Приблизно так.
Читайте також: Україна звільнить Донбас і Крим без гучних криків
Один хлопець написав побажання. Він каже: я хочу зустріти Новий рік у вишиванці. Каже – це моя мрія! Хочу!
Побажання, здається, до Діда Мороза пише: Дід Мороз, я хочу у вишиванці зустріти Новий рік, і все. Дуже там не пафосно, бо він так описує своє відчуття – я хочу, тому що тут мені це заборонено, це не можна робити. А все, що заборонено – дитину приманює. Є й такі дописи. І вони, звичайно, вражають.
Я не зможу вам передати... Це якби я вам прочитав... Я й сам був, звичайно, під великим враженням. Це просто треба взяти, відкрити й читати, дивитись...
Фільм "Війна очима дітей"
Я читаю маленькі фрагменти. А ці тексти заслуговують, щоб бути прочитані повністю. Вони невеликі, я думаю, що варто, хай це, вибачте, реклама, відкрити ту газету "Факти" і просто прочитати... Зараз буде новий етап цього конкурсу. Я хочу поїхати, поговорити про те, чи можемо ми взяти участь, допомогти, щоб цю інформацію розповсюдити.
