Про те, на що слід розраховувати українцям у питанні окупованого Донбасу, і про найімовірніший варіант розвитку подій навколо нього - у відеоблозі Олександра Михельсона на ONLINE.UA
Рівно два роки тому, як говорить редактор ONLINE.UA Родіон, були на території України створені дві «республіки з тисячолітньою історією». Ми маємо на увазі так звані ДНР і ЛНР. Два роки – це великий термін. Я добре пригадую, як року півтора тому наші військові поступово розсікали угруповання супротивника і виходили на українсько-російський кордон, я писав колонки, говорив на ток-шоу, всіляко заявляв про те, що, поза всяким сумнівом, ця земля буде відвойована. Тому що того, на що розраховував Кремль, розпаду України, як мінімум по Дніпру, не відбулося, отже, у нас є сили утримати територіальну цілісність (за винятком Криму, але то окрема історія). Я мушу сьогодні визнати, що помилився, тому що були надані допоміжні сили з боку «братньої» Росії, тому що був і залишається надзвичайно сильним тиск Європи і Америки (особливо Європи), тиск Заходу, котрий жодним чином не дозволяє нам переходити в наступ. Не кажучи про те, що сили практично співмірні (а за потреби Росія зможе туди закинути значно більше сил). Та навіть попри це, міжнародний тиск не дозволяє нам зараз ці території відвоювати.
І я повинен сказати те, що я говорив всі ці півтора року – воно й не треба. Можна відвоювати територію, не можна відвоювати людей. Не можна відвоювати людей, які вірять в «распятых мальчиков» и «съеденных снегирей».
Отже, це й не потрібно. Якщо ця територія буде знову офіційно входити до складу української держави, то ці люди будуть голосувати на виборах, і ми знаємо, чим це скінчиться. Власне, ми це бачили в 2010 році. Є, звичайно, небезпека подібних тез, тому що вони з офіційної точки зору виглядають таким собі проголошенням чи пропагандою сепаратизму. Але ми всі, тверезо мислячі люди, розуміємо, що це дійсно так і є.
Що ми маємо на сьогодні? Маємо ці танкові паради у ДНРах, істеричні розповіді про те, що українські безпілотники літають і труять криниці нікому не відомими вірусами, щоб вимерло населення ДНР. Що бійцям Нацгвардії видають рабів з числа полонених. І тому подібну дурню, яку не можна перебити роком чи двома, чи трьома якоїсь іншої пропаганди. Це неможливо. Люди в це вірять, тому що люди готові були в це вірити, вони хотіли в це вірити весь час незалежності, і ще до того. І ще довго хотітимуть.
Водночас, ми, як відомо, маємо тиск, про котрий я вже казав: тиск з боку Заходу, де є абсолютно однозначна, спільна з паном Путіним думка повернути цей «чемодан без ручки», так зване ОРДЛО (окуповані райони Донецької та Луганської областей) Україні, щоб Україна їх годувала, а вони визначали наш внутрішній і зовнішній політичний курс. В принципі, саме це і потрібно Росії, і абсолютно логічно вона в цьому випадку діє. Але, враховуючи, що вже два роки триває війна, і вже два роки Захід намагається нам це нав’язати і нічого не вдається (хоча кожного буквально тижня розпочинаються чергові крики, верески, плач і "скрежет зубовный" про гігантську зраду і про те, що ось зараз американці змусять нас визнати ОРДЛО і провести там вибори), поки що (як за моїми інтуїтивними відчуттями, так і за моєю інформацією як журналіста, який регулярно спілкується з Мінською переговірною групою) справа не рухається. Думаю, вона не зрушиться з місця ще пару років.
Чи це добре? Ні, це дуже погано. Відвоювати було б краще все-таки. Залишити і, як колись перебрехали Тимошенко, поставити там колючий дріт (вона казала не так, але потім це перебрехали) – теж було б краще. Але маємо бути прагматиками – буде те, що є зараз.
Так, із незаконною торгівлею тим же вугіллям, з оцими залізницями рокадними, по яких постійно їде товар сюди у вигляді вугілля і туди у вигляді горілки й сигарет, на які там ціна втричі вища, з незакритим кордоном, з неможливістю внаслідок цього конфлікту для нас вступити ні в Євросоюз, ні в НАТО. Що, власне, теж є очевидною ціллю Москви.
Це буде. Але треба говорити правду, тому що ми повинні бути готові до того, що це надовго. Ну, років на п’ять. Як кажуть, сподіватись треба на краще, але розраховувати на гірше. Вибачте за такий песимістичний прогноз.
