Про те, що буде на чергових Мінських переговорах, і як Україна засмутить ватажка ДНР Олександра Захарченка, проігнорувавши його вимоги щодо виборів на Донбасі, - у відеоблозі Олександра Михельсона на ONLINE.UA
Ми сьогодні говоримо про таку річ, як прогноз. Із 13 липня, мають початися зустрічі Тристоронньої контактної групи у Мінську. Я гадаю, всі ви знаєте, про що йдеться. Це те місце, де відбуваються переговори між (офіційно) трьома сторонами: Україною, Росією і ОБСЄ.
Хоча реально там постійно беруть участь сепаратисти, представники так званих ДНР і ЛНР, яких ми нібито не визнаємо, за один стіл із собою не саджаємо. Але факт у тому, що участь у цьому процесі вони беруть, опосередковано, а іноді й прямо.
Буквально пару тижнів тому на ONLINE.UA ми обговорювали одне з таких засідань, і воно, хоча й обіцяло бути доленосним, таким не стало. Це відбувається уже два роки. Відбулися певні переговори щодо звільнення заручників (ось прямо зараз, коли ми записуємо цю розмову, ще кілька українських заручників звільнено). Водночас, ще не зовсім відомо, на яких умовах і скільки сепаратистів і терористів звільнено навзаєм, а це відбувається завжди.
Проте, в інших так званих підгрупах процес не зрушив з місця. Ми говорили, що економічні підгрупи знайшли між собою спільну мову, й зараз Україна закуповує вугілля марки «А» із шахт, які зареєстровані на території так званих ДНР і ЛНР і водночас зареєстровані на території України. І тут є величезна кількість колізій, як і одна маленька проблема: так, це вугілля нам потрібне. І друга маленька проблема – але чому ж тоді воно розцінюється як південноафриканське? Це окрема справа для окремих експертів, які, я гадаю, будуть в ефірі ONLINE.UA.
А повертаючись до прогнозів щодо нового засідання Тристоронньої групи, я повинен сказати, що знову не буде зради, але знову не буде й перемоги. Все дуже просто: якихось людей звільнять, якихось людей обміняють, щось поговорять про розмінування територій, і я сумніваюсь, що це буде широко повідомлено громадськості. Сепаратисти, в своїй традиції, будуть наполягати на тому, що українці знову захоплюють так звану «сіру зону». Але наші військові, а в основному навіть добробати, добровольці (хоча більшість із них є частинами ЗСУ та Нацгвардії) потроху просуваються у певних місцинах.
Проте, знов-таки, не хотілось би, щоб хтось тут плекав якісь величезні надії – стратегічного виграшу це в більшості випадків не дає. Це дає певні тактичні перемоги, ми займаємо певні території, які тактично нам вигідні, бо там, наприклад, була дорога, по якій нашим постачали боєприпаси, і була висота, з якої цю дорогу постійно обстрілювали сепаратисти. Наші без зайвого галасу зайшли на цю висоту, вигнали звідти сепаратистів – тепер нас не обстрілюють.
Це перемога, я не заперечую. Але не стратегічна, і не варто чекати швидко на таку стратегічну перемогу, не варто займатися цим "шапкозакидательством" «ми тут зараз їх усіх, якби нам тільки дали наказ, ми б їх за три дні усіх повиганяли». Це дурниці, панове. І не вірте й не ведіться на це.
Що характерно для політичного процесу, і чим я хотів би підсумувати. В той час, коли відбувалась зустріч наприкінці травня – на початку червня, так званий "голова ДНР" Захарченко заявив, що вони там у себе проведуть свої вибори, якщо Україна не прийме відповідні закони до 14 липня. Сьогодні ще не 14 липня, але я передбачаю, і з цікавістю рекомендую вам перевірити моє передбачення, що ніяких таких законів прийнято не буде, ніякого закону про амністію, на якому наполягають сепаратисти, підписано не буде. І вже, тим паче, не буде прийнято ніяких змін до Конституції України, яких вимагають сепаратисти і Москва.
Почуйте ці мої слова 14 і після 14 липня. І так само я, як кажуть, вангую – ніяких виборів, принаймні терміново, сепаратисти теж не проведуть. Це – шмат великого торгу, в якому вони намагаються налякати не так нас, як Європу. І, якщо вже зовсім грубо висловлюватись, наше стратегічне міжнародне завдання – налякати Європу сепаратистами більше, ніж вони її лякають нами.
