Про гучні резолюції ПАРЄ щодо України й те, чому в нашій країні не всі "помітили" цю перемогу в боротьбі з Росією Володимира Путіна, - у відеоблозі Олександра Михельсона на ONLINE.UA
Цього тижня сталася не те, щоб сенсаційна, але дуже позитивна (що, на жаль, можна вважати рідкістю для України) подія на міжнародній арені – Парламентська асамблея Ради Європи прийняла низку рішень, резолюції, які засуджують російську агресію проти України, визначають наявність на території окупованих частин Донбасу російських військ і вимагають їх відведення, покладають на Російську Федерацію відповідальність за розв’язування війни.
Ще низка подібних рішень там сформульована, майже всі вони прийняті з дуже серйозною перевагою, порядку 70 голосів проти дюжини. Крім того, в ПАРЄ почали говорити про те, що слід не лише продовжити санкції проти Росії за її агресію щодо України, але й, можливо, накласти нові санкції за дії РФ у Сирії.
Це передбачалося, насправді, більшістю вітчизняних аналітиків, хоча надії на те, що резолюція буде позитивною для України, були обґрунтовані. Але настільки серйозних і різких по відношенню до Москви кроків більшість спостерігачів не очікувала.
З одного боку, тут не можна не відзначити заслугу української делегації, людей, які всіляко намагалися донести невеселу правду про російську діяльність в Україні до членів-делегатів ПАРЄ. З іншого боку, не можна випускати з огляду міжнародний контекст, оскільки так «збіглося», що перед тим помітно охололи відносини між Росією і Сполученими Штатами, і водночас президент Росії Путін посилив войовничу риторику щодо Заходу, заявивши про необхідність компенсації за санкції, про відмову по співпраці щодо утилізації плутонію зі США, даючи зрозуміти, що по Сирії його позиція лишається, скажімо так, непоступливою.
Поки що пан Путін цим добився цілком зворотного ефекту. Як буде далі – сказати важко, хоча сигнали, безумовно, позитивні. І позитивні вони не в тому сенсі, що ми маємо велику зловтіху від проблем Росії. І, тим більше, не від того, що російські проблеми якось сприятимуть нашому економічному зростанню чи політичній стабільності. Це речі пов’язані, але досить непрямо.
Проте ці сигнали, з одного боку, стримують Росію від реального продовження агресії, і саме те, що російське керівництво стає агресивнішим на словах, демонструє, як показує практика, що вони змушені утримуватись від агресивних дій. З іншого боку, це показує, що підтримка України триває, і є надія, що вона буде не лише декларативною у найближчому майбутньому.
В цьому загальному контексті хотілося б нагадати нещодавні дискусії бурхливі, виступи українських політиків, публіцистів, експертів з приводу того, що, як завжди, «все пропало», як завжди, «нас зливають». Бо в тій же ПАРЄ напередодні лунали голоси, в тому числі керівництва, про необхідність так званої нормалізації відносин з Росією, а французький президент Франсуа Олланд заявив, що спершу на окупованих територіях Донбасу мають відбутися вибори, а потім уже Київ отримає контроль над українсько-російським кордоном.
В Україні це викликало величезне обурення. Напевно, ви в курсі, що, скажімо, голова Міністерства внутрішніх справ Арсен Аваков навіть розразився гнівною колонкою на цей рахунок. Хоча, зізнаймось чесно, по-перше, Олланд всього лише процитував Мінські домовленості. І якщо вони такі кепські, то в Україні перша критика повинна лунати на адресу української сторони, яка підписувала ті угоди, персонально президента Порошенка і тих, кому він віддавав відповідні вказівки.
А, по-друге, і найголовніше, як ми побачили, наша улюблена тема «Зради», з великої літери, виправдовується далеко не завжди.
Підсумовуючи, хотілось би зазначити, як журналісту, що, на жаль, позитивний сигнал, який ми отримали цими днями зі Страсбурга, з ПАРЄ, менше чомусь обговорюється, менший викликає резонанс в політично активних чи політично стурбованих колег і громадськості, ніж та ж сама заява Олланда викликала, яка насправді поки що ні до чого практичного не призводить.
Ми більше любимо говорити про «Зраду» з великої літери. Давайте не забувати, що трапляються і перемоги. Давайте працювати на те, щоб вони траплялись частіше. Слава Україні!
