Про те, чи мають сенс спроби президента Росії Володимира Путіна відродити СРСР - у блозі Максима Розумного на ONLINE.UA
Росія Путіна – це той самий Радянський Союз, тільки такий, що використовує всі свої ресурси для меншого державного утворення та для підтримання меншого числа функцій. Така редукція потреб дозволила відновити життєздатність механізму, що й призвело до ефекту "успішного Путіна".
Оскільки реставрація атрибутів СРСР є сутністю путінського проекту, то він мусить включати в себе а) відновлення контролю над пострадянським простором; б) відновлення статусу наддержави і головного антагоніста Заходу; в) монополізм влади всередині РФ.
Але парадокс ситуації полягає в тому, що ці атрибути є руйнівними для самої російської державності, оскільки нівелюють позитивний ефект від "зменшеного СРСР" та позбавляють його шансів на оновлення і розвиток.
Успадкованого путінською Росією ресурсу не вистачить на функціонування "цілого СРСР", на реальне протистояння зі США і НАТО, на підтримання російської присутності в ключових регіонах світу та інші завдання (в тому числі, ціннісно-ідеологічні), які ставив перед собою радянський режим. А нового ресурсу, як стало очевидним у підсумку найбільш сприятливого для Росії періоду 2000-20012 рр., створити на старій матриці суспільних відносин не вдалося.
Наявного ресурсу, з огляду на значну міру амортизації "основних фондів" імперії та брак комплектуючих для їх ремонту, не говорячи вже про модернізацію, досить скоро може не вистачити для нормального функціонування самої РФ. Цю перспективу добре усвідомлює керівництво Росії і намагається запобігти повторенню краху СРСР шляхом "виправлення помилок", зроблених, на думку Путіна, на рубежі 1990-х років.
Замість внутрішньої лібералізації та примирення із Заходом обирається шлях "закручування гайок" та демонстративної конфронтації. Замість мирного розлучення з колишніми "васалами" – провокування криз і створення зон нестабільності. Замість "відпускання" імперської еліти на пошуки індивідуальних засобів виживання – посилення кругової поруки, "чистки", вибудова жорстких вертикалей і монополізація ресурсів.
Можна сказати, що режим Путіна реалізовує альтернативний сценарій еволюції радянської системи, що має на меті запобігти її розпаду (умовно кажучи, сценарій Ю.Андропова і ГКЧП). Додатковою мотивацією для російського суспільства підтримати такий сценарій є соціальна втома і негативна реакція на досвід лібералізації. Поворот до радянських моделей соціальної поведінки, ідеологічних кліше, інформаційної закритості та державного патерналізму є в Росії предметом суспільного консенсусу і не залишає в нинішніх умовах шансів для ліберальної опозиції та пропонованих нею цінностей і культурних змістів.
Слабким місцем неоімперського проекту Путіна залишається незбалансована економічна модель, вразлива щодо кон’юнктури зовнішніх ринків, архаїчна суспільна організація, обтяжена негативною демографічною динамікою, а також ізоляціоністська колективна свідомість росіян, що на даний момент убезпечує режим від внутрішніх загроз, але в перспективі загрожує імперії черговим моральним і культурним банкротством.
