Про те, чому в українському суспільстві й досі немає згоди - у блозі Максима Розумного на ONLINE.UA
Останнім часом важко пережити свята. Будь-які. Якщо це радянські, то конфлікт ідентичностей перетворює публічну комунікацію на пекло. Якщо християнські - проблема з датами і конфесіями. Прийшли державні й національно-визвольні - патріоти піднімаються на боротьбу, а посполиті одразу з претензіями: що ваша незалежність дала?
Те саме з пам'ятниками.
Те саме з назвами міст і вулиць.
Те саме з піснями, логотипами, архітектурними рішеннями і т.д.
Ситуація загалом зрозуміла. Вона нагадує "війну всіх проти всіх" Томаса Гоббса, що, як відомо, є природним станом людства в умовах відсутності суспільного договору.
Так, ми не маємо нашого українського суспільного договору. І поки він не з'явиться, ми не станемо нацією і не зможемо встановити контроль над своєю державою.
Тобто держава ніби і є, але вона не наша і ніби як не справжня. Путін казав західним партнерам, що Україна це навіть і не держава. Загалом, він був правий: нема суспільного договору, значить немає колективного власника держави. А нічийна держава - це просто адміністративний ресурс для внутрішніх групових війн.
Ми можемо скільки завгодно говорити про "перезавантаження" влади, нову конституцію, але політичні рішення та інститути лише закріплюють суспільний договір, але не заміняють його.
Укласти суспільний договір нелегко. Треба всім пересваритися, вийти на конструктив і знайти норми і цінності, які стануть однозначними і домінуючими. Так колись творилися церкви. У нас поки що безліч пророків і радикальних сект. Вони діють у середовищі тотальної недовіри і взаємної агресії.
Цей "бульйон" може булькати довго й безрезультатно. Час від часу його підігрівають якісь зовнішні імпульси.
Дистанція, що пролягла між Євромайданом і нашими днями - це просто лабораторний експеримент. Ми стрімко пройшли цей шлях від єдності до розбрату, від ясності до невизначеності, від любові до ненависті.
Якщо на Майдані об'єдналися всі з усіма - вся гіпотетична політична українська нація, то сьогодні розсварилися вже олігархи з олігархами, радикали з революціонерами, блокадники з експропріаторами, україномовні з іншими україномовними і нема кінця цьому поділу.
Чому так сталося? Тому що цей Майдан (як і попередній) - це штучні пологи. Абсолютно штучні. Пологи були, а плода - не було.
Не відбулося запліднення. Не сталося диво, не почалося нове життя, бо немає ще того синтезу колективного самопроектування, який називають національною ідеєю і який суспільство фіксує в якості колективного договору.
Треба з цим щось робити.
