Про нову дружбу Володимира Путіна та Реджепа Таїпа Ердогана, їхнє схоже сприйняття подій на Майдані й те, як ефективно на це відповіла Україна - у відеоблозі Ігоря Семиволоса на ONLINE.UA
Якось так виходить, що напередодні терактів ( вибухів у аеропорту Стамбула, які забрали життя більш, ніж 40 осіб, - ONLINE.UA) з’являється інформація про лист, який був надісланий Ердоганом до Путіна з начебто вибаченнями. А пізніше відбувається цей терористичний акт. І Путін доволі швидко, тактично намагається зробити все для того, щоб сконтактувати з Ердоганом, підтримати Ердогана і максимально активізувати контакти між двома політиками, ну і різними інституціями цих країн.
Дуже багатьом цей збіг обставин здається певною змовою, або дає достатній аргумент для пояснення російського сліду в останньому теракті. Я думаю, тут слід розрізняти декілька моментів. По-перше, коли ми говоримо про Туреччину, то маємо розуміти, що вона має свій власний інтерес. І цей інтерес, зовнішньоекономічний, зовнішньополітичний, сформульований ще в 2005-2006 роках у амбітній програмі, яка говорить про те, що вони хочуть позбутися будь-яких проблем із сусідами.
В цій амбітній програмі турецький уряд намагався, наприклад, налагодити відносини з Грецією, спробувати якимсь чином вирішити питання Вірменії, навіть почалася доволі цікава дипломатія навколо Вірменії. Зрозуміло, що важливою для Туреччини залишалася Росія, як ринок і джерело походження багатьох туристів. Також не слід забувати, що чимала частина турецького туристичного бізнесу була заточена під російського туриста.
І коли сталися події, і був збитий літак (російський літак у Туреччині у листопаді минулого року, - ONLINE.UA), і почалося стрімке охолодження відносин між Росією і Туреччиною, то якраз цей сегмент туристичного бізнесу більше всього постраждав, оскільки йому важче всього було переорієнтуватися на інших споживачів. Це такий маленький штрих, який пояснює, чому для туристичного бізнесу важливі Росія і російський турист.
Але можна сказати, що Близький Схід також для Ердогана, для його партії був важливим регіоном саме для встановлення нормальних відносин. А ці відносини насправді були доволі складними впродовж усього періоду правління націоналістів у Туреччині.
І якраз от в цей короткий період, десь 5-6 років, ми бачили, що відносини між Туреччиною і Сирією значно покращилися. Це дало можливість говорити туркам про певні амбітні плани, яких могла б досягти турецька економіка до століття турецької республіки в 20-х роках. І так склалося, що декілька обставин зруйнували ці амбітні плани. В першу чергу, ключова проблема, з якою Туреччина зіткнулася – це сирійська криза. Спочатку арабська весна, потім сирійська криза, і це, з одного боку підштовхнуло Туреччину до більш активного втручання в близькосхідні події, тобто вона перестала бути просто спостерігачем і стала активним учасником. А з іншого боку, по суті, вона стала частиною цієї гри.
І другий момент: ця війна призвела до того, що, зрештою, коли Росія активно втрутилася в конфлікт і почалася військова інтервенція РФ у Сирії восени 2015-го року, відносини між Росією і Туреччиною дуже сильно зіпсувались. Туреччина багато вклала в помірковану опозицію, багато вклала в повалення режиму Башара Асада, і підтримка з боку Росії для неї була абсолютно недоречною.
Збитий літак, фактично, довів ситуацію до холодної війни, майже до конфлікту, але Туреччина розуміла, що вона опинилася в ситуації, коли їй треба маневрувати. Певний маневр вона зробила, намагаючись активізувати відносини з Європою. І тут можна дати великий плюс українській дипломатії, коли Україна, скориставшись охолодженням відносин між Туреччиною і Росією, доволі активно почала діяти на турецькому напрямку. І нам справді вдалося повноцінно відновити відносини між Україною і Туреччиною, навіть просунути їх на більш високий стратегічний щабель.
Хочу нагадати, що свого часу Ердоган не прийняв українську революцію і доволі прохолодно ставився до України. Весь 2014-й рік, по суті, ми бачили дуже прохолодну реакцію Туреччини і турецького керівництва по відношенню до України і українських подій. Справа дійшла до того, що Туреччина, яка зазвичай активно виступає в підтримку кримських татар, в 2014-му році практично відмовилася від будь-яких офіційних публічних заяв із цього приводу.
Причина в тому, що Ердоган не сприйняв українську революцію. Для Ердогана взагалі будь-які революції сприймаються вкрай негативно. Плюс до того, у нього були по-людські нормальні відносини з Януковичем. Потім він проводив певні паралелі між українською Революцією Гідності і подіями, які відбувалися на Таксімі того ж 2013 року (масовими протестами проти турецької влади, - ONLINE.UA). Тобто, весь цей комплекс упередженостей, симпатій, антипатій впливав на позицію Туреччини. Але за цей короткий період, коли конфронтація була такою гострою, починаючи з вересня і закінчуючи червнем цього року, українській дипломатії вдалося в значній мірі всі ці проблеми вирішити. Більше того, справді сьогодні ми можемо говорити, що українське питання є частиною зовнішньої політики Туреччини, і Туреччина вже не може не зважати на наявність українського питання і на наш інтерес. Це дуже важливо.
Але для Туреччини, очевидно, Росія важлива. І вони подавали сигнали неодноразово про те, що хочуть відновити ці відносини і вирішити цей конфлікт. Можливо (немає даних, це скоріше інтуїтивне відчуття) що цей маневр турки здійснили з метою тиску на Європу. Оскільки ми бачимо, що у турків не дуже вийшло з тиском на Європу в зв’язку з наданням їм безвізового режиму, і Європа фактично проігнорувала погрози Туреччини про вихід з угод з реадмісії і по біженцях. І, можливо, це якраз є спробою тиску на Європу. Хоча ця версія виглядає маргінальнішою, і видно, що турецька економіка, яка перебуває в кризі, в значній мірі через війну в Сирії, потребує нової крові, нових інвестицій, нових ринків. І, здається, навколо цього і була ключова інтрига для турків у покращенні відносин з Росією.
Інша річ, що буде відбуватися далі, наскільки це покращення відносин буде інтенсифіковане, і що хоче Росія. Я більш ніж переконаний, що Росія навряд чи зупиниться на моральній сатисфакції та буде намагатися, в тому числі, серед економічних преференцій, продати і якийсь політичний пакет. Це питання, яке залишається на сьогодні відкритим. Очевидно, зустріч міністрів закордонних справ Росії і Туреччини в Сочі, яка запланована на ближчий час, може дати певні відповіді на ці питання.
Я думаю, що модальність цих вибачень обговорювалась, і це було ключовою перешкодою для отакого швидкого покращення відносин. Тому що вона повинна була, ця модальність, бути зробленою таким чином, щоб кожна сторона зберегла обличчя для свого електорату. Ердоган після того, як були побиті горщики (а горщиків було побито дуже багато), просто не міг вибачитися, скажімо так, щиро, відверто. Тому була вигадана доволі складна формула: не ображайтеся, так було, умовно кажучи, в перекладі.
З іншого боку, Росія вперше повідомила про факт листа і про вибачення, потім вони отримали м’яке спростування. І далі вже почалася інтерпретація, власне, слів, які викладені були в листі. Сторони начебто досягли необхідної мети, але, разом з тим, зберегли обличчя в очах свого електорату, вони залишилися чоловіками-мачо.
Слід розуміти, що і Ердоган, і Путін грають політичну роль отаких от людей, чоловіків-мачо. І для них дуже важливе це питання, збереження облич.
Якщо говорити про турецький бізнес і про турецький політичний клас, то він з полегшенням сприйняв цю новину, оскільки ідея про конфронтацію з Росією, або навіть про війну з Росією, в Туреччині була абсолютно непопулярна. В Росії, де, власне, важлива думка лише однієї людини, ми побачили, як на 180 градусів міняється громадська думка. Достатньо лише, коли перша особа заявляє про те, що Туреччина не є ворогом. І ми бачимо, як абсолютно міняється дискусія, абсолютно міняється наратив, абсолютно міняється обговорення. І це таке відчуття шизофренії, яке постійно супроводжує весь цей процес, якщо спостерігати за російськими реаліями.
Більше про примирення Росії та Туреччини і теракт у Стамбулі читайте в інтерв'ю Ігоря Семиволоса на ONLINE.UA найближчим часом.
