Про нещодавні теракти в Туреччині та курдів, які взяли на себе відповідальність за атаки у одній з найпопулярніших серед туристів країн - у відеоблозі Ігоря Семиволоса на ONLINE.UA
Курдське питання в Туреччині не нове. І багато що залежить від того, як його можна вирішити. Вирішити питання силовим методом – можна. Але для цього треба бути авторитарною державою, повністю закрити очі на права людини, повністю відмовитися від будь-якої інтеграції в Європейський Союз і бла-бла-бла-бла; тоді здійснити широкомасштабну каральну операцію проти курдських районів і максимальну зачистку. Грошима залити потім ці регіони, знаходячи там лояльних людей, які готові, в принципі, за це відпрацьовувати. Щось подібне зробила Росія в Чечні.
Але проблема полягає в тому, що Туреччина вже не може дозволити собі таку операцію, і ті принципи, на яких вона побудована зараз, ті устремління, які демонструє Туреччина, не дають можливості здійснити такі масові порушення прав людини.
Інший момент – в тому, що Туреччина намагалася тривалий час, особливо після приходу до влади Партії справедливості та розвитку, вирішувати курдське питання, в тому числі через політичний діалог. Ердоган (нинішній президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган, - ONLINE.UA) був переконаний, що, якщо курдське питання не можна було вирішити через проблему несумісності курдського і турецького націоналізмів, то курдське питання можна вирішити через те, що і курди, і турки є мусульманами. Значить, є спільна платформа, ті й інші мають спільні цінності, навколо яких можна побудувати діалог.
Сама по собі ідея доволі цікава. Більше того, по великому рахунку, турки вперше погодилися з тим, що треба надати курдським регіонам культурно-національну автономію, але мова не йшла, звісно, про територіальну автономію. Цей процес, очевидно, був спрямований на відрив Курдської робітничої партії, власне, від курдського населення. Але завдання було максимально обмежити доступ Курдської робітничої партії до курдського населення, ну і зменшити можливості Курдської робітничої партії.
Можливо, цей процес був уже запізно запущений, оскільки курди достатньо сильно радикалізувалися, і їх вже не влаштовував той статус, який їм пропонували турки. А, крім цього, Курдська робітнича партія завжди мала на своєму озброєнні формат зриву будь-якого переговорного процесу. Для цього треба було провести просто декілька терористичних актів і змусити турків відмовитися від переговорного процесу. Власне, це й було зроблено.
Незадоволення під час переговорного процесу зростало, і тут можна сказати, що турки відмовилися, власне Ердоган відмовився, від переговорного процесу, в тому числі на тлі зростаючих терористичних актів. Цих терактів, взагалі цього всього не було б, якби ми не мали сирійського питання. Коли курди взяли під контроль північні райони Сирії, проголосивши там, по суті, окрему державу, або серйозний формат автономії і тому подібне. Тобто, все це в цілому активізувало курдське питання дуже серйозно.
Спецслужби можуть виконувати і виконують значну частину роботи, тому що вони запобігають здійсненню терактів. Ми знаємо про теракти, які відбулися в Стамбулі, або про теракти на півдні Туреччини, але ми не знаємо, скільком терактам вдалося запобігти, так? Я припускаю, що цих терактів могло би бути набагато більше. Тобто, турецькі спецслужби діють так, наскільки вони можуть діяти, турецька армія діє так, наскільки вона може діяти, і вона активно воює проти осередків Курдської робітничої партії на території як Туреччини, так і Сирії та Іраку.
Від політиків вимагається відновити політичний процес з курдами, знайти той модус вівенді, який допоможе цим двом народам вийти з кривавої колотнечі і припинити терористичну війну. В будь-якому випадку, сам тероризм не може, за великим рахунком, завдати величезної шкоди державі, підірвати її інститути. Але він може посилати доволі чіткі сигнали в суспільство про те, що цей уряд не спроможний забезпечити безпеку своїх громадян. Власне, курди цим і займаються, це їхнє ключове завдання – дестабілізувати ситуацію настільки, щоб змусити центральну турецьку владу погодитися на умови, на які зараз турки, очевидно, погодитись не можуть.
Пам’ятаючи і розуміючи характер Ердогана, можна собі уявити, що він ніколи, звісно, не погодиться на ці вимоги, і ця спіраль насильства, вона буде продовжуватися і розкручуватися, і сторони потрапляють в таку пастку ескалації. Тобто, і курди намагаються зробити ескалацію для того, щоб досягти своїх цілей, і турки, очевидно, теж змушені відповідати на цю ескалацію і підвищувати градус насильства.
Чим це може закінчитися? Такі конфлікти зазвичай можуть тривати дуже довго. Якщо кинути зусилля на те, щоб курдському населенню було, що втрачати, це один із варіантів вирішення проблеми, і тоді, цілком можливо, можна буде через якийсь час загасити цей конфлікт тими ж самими грошима.
Але питання радикальних елементів залишається, і з ними, очевидно, доведеться вирішувати це силовим способом. Тому теракти будуть продовжуватися, так само, як будуть продовжуватися, відповідно, турецькі операції проти бойовиків Курдської робітничої партії.
Ми маємо в Туреччині теракти, які здійснюються бойовиками «Ісламської держави», і ми маємо в Туреччині теракти, які здійснюються курдами. Це – різні теракти. Для того, щоб їх відрізнити, або, принаймні, дати якийсь певний інструментарій для їх відокремлення і аналізу, я думаю, що треба зрозуміти, що курди зазвичай намагаються здійснити теракти, спрямовані проти військових, поліції. Тобто, тут ключовий об’єкт, ціль терактів – військові. А ісламісти – вони здійснюють теракти проти мирного населення, для них важливо якомога більше жертв. Часто-густо вони обирають своєю ціллю іноземців.
Скажімо, вибух в Стамбулі, який відбувся десь півроку тому в самому центральному місці, тобто, практично, в центрі Константинополя, він був здійснений проти іноземних туристів. І бойовик-самогубця ходив, шукав ціль, власне, активував вибухівку, перебуваючи поруч з групою іноземних туристів. Тоді як вибух машини в тому самому Стамбулі, теж у центрі міста, був здійснений під час проїзду там жандармської машини, тобто, видно, що це була акція, спрямована проти військових.
Це, можливо, один із інструментів, який дозволить відрізнити один теракт від іншого. Хоча, не виключається, що там можуть обмінюватися інформацією, оскільки в Туреччині, саме на території Туреччини, і курди, і ісламісти виступають такими союзниками, вони воюють проти центрального уряду Туреччини. На території Сирії це не так, на території Сирії, зрозуміло, що «Ісламська держава» і курди – це вороги, непримиренні причому вороги.
Наскільки існує ця координація, чи не існує, мені важко сказати. Я думаю, що курди навряд чи готові піти на таку координацію, оскільки вони чудово уявляють, що виявлення її елементів зразу сильно вдарить по їх репутації і по їх можливостям в Туреччині. Це дасть можливість туркам для більш активних дій. Так що, скоріше за все, це дві розрізнені дії, і вони лише можуть співпадати в часі.
