Уявіть себе у власній квартирі.
Травневий ранок звичайного буднього дня. От сьогодні, наприклад. Ви снідаєте на кухні з дружиною, чоловіком чи просто коханою людиною. Дивитеся телевізор, розповідаєте про плани на день та обговорюєте вихідні. Кухнею шириться запах сніданку. З іграшковою машинкою повз вас пробігає син. Копія діда. Або маленька донька сидить у вас на колінах та щось лепече зрозумілою лише їй мовою. Лунає дзвінок. Ви відчиняєте двері та бачите на порозі людей у військовій формі. Вони спокійно зачитують Постанову Державного комітету оборони та повідомляють, що ви маєте 15 хвилин на збори (це якщо вам пощастить).
Перші дорогоцінні хвилини ви витрачаєте на запитання в повітря «Чому?», «Як?», «Навіщо?». Потім розумієте, що це не жарт, і починаєте збиратись. Що візьмете в першу чергу? Документи? Техніку? Налякані діти починають плакати та задавати багато питань. Ви чомусь вирішуєте взяти старий годинник, але забуваєте про ліки. В якийсь момент військовим просто набридає чекати і вони, забуваючи про обіцяний час, виводять вас на вулицю. Там разом із дітьми вас буквально заштовхують у вантажівку. В іншу автівку залазять сусіди, і дядько, який живе на кілька поверхів вище, починає лаятись на військових. Його розстрілюють. Тобто на очах ваших дітей військовий піднімає автомат та стріляє в чоловіка. Той падає. Вже за півгодини ви приїжджаєте на вокзал, де вас вантажать у вагони. Ви не можете постояти за себе, за дружину та дітей. Ви взагалі нічого не можете вдіяти. В дорозі вас у кращому випадку годуватимуть раз на день. Солоною і подекуди зіпсованою їжею. Супроводжуючі будуть задавати лише одне питання: «Трупи є?». Люди чіплятимуться за померлих, плакатимуть, не віддаватимуть. Тіла дорослих солдати будуть викидати у двері, дітей ― у вікно. А тих, кому вдасться вижити і доїхати, очікує багаторічне життя на чужині. У ворожому регіоні, незвичному кліматі і умовах, направлених на моральне, а подекуди і фізичне знищення вашого народу. І прокидаючись кожного дня, ви будете згадувати той безтурботний травневий ранок та...
Уявляти себе у власній квартирі.
18 травня 1944 року почалась операція з депортації кримських татар. Всього 60 годин та 3500 вагонів знадобилось радянській владі для виселення з півострову більш ніж 180 000 людей. Число збільшилось в 1945 році, коли після закінчення війни у місця депортації відправились кримські татари, що захищали СРСР на фронтах Другої світової.
