ONLINE.UA та PR агенція «Tactic&Publicity» розпочинають серію відеоблогів #ЛюдиОнлайн про українців, які, незважаючи на війну, кризу та безлад в політиці, намагаються робити бізнес і створювати майбутнє в Україні вже сьогодні. Серед них немає медіа-зірок. Вони різні за віком, фахом, статтю, сферою діяльності. Це звичайні люди зі своїми мріями та переживаннями, яким часом дуже важко. Вони не чекають допомоги від влади, створюють диво самі - змінюють світ навколо себе. Вони відповіли на запитання про бізнес, політику, особисте та про те, як нам разом змінити Україну на краще.
Перший герой серії #ЛюдиОнлайн - Ярослав Ведмідь, засновник успішної цифрової агенції Postmen.
Шукайте нові публікації на наших сторінках у соцмережах з тегом #ЛюдиОнлайн
Про найбільші досягнення
Найбільші наші досягнення – це досягнення наших клієнтів, і вони нас найбільше цікавлять. Рейтинги і статуетки – це все тимчасове.
А постійним є успіх клієнтів. І для мене особисто важливо, щоб ті ефекти, які ми створюємо для клієнтів, були не сьогоденні. Ми стараємося працювати вдовгу, ми дуже глибоко занурюємося в бізнеси клієнтів, ми буквально перестаємо ділити наші контрактні зобов’язання, і це таке буквально повне занурення в справи кожного з клієнтів. І ця формула працює.
Про ефективність організації
Ефективність організації полягає не в кількості людей і не в кількості офісів, і не в площі цих офісів, а вона в сучасному світі полягає в тому, яку цінність вони генерують. І останні півтора року всередині нашого офісу дуже сильна дискусія про цінність. Про те, що ми несемо нашим клієнтам, як це впливає на бізнес клієнтів, як це впливає на наш бізнес, яку цінність ми насправді генеруємо.
Людська праця. Україна
Українська економіка зараз знаходиться так низько, і праця коштує так дешево, що ми ультимативно конкурентоспроможні в праці. Тобто, коли на заході всю працю намагаються перекласти на роботів і на алгоритми «все в онлайн», і так далі... Чому? Тому що людський фактор недосконалий і тому що людська праця дорога. То в Україні хоча би дороговизна вирішувана. Тому я переконаний, що Україна може бути таким самим аутсорсінговим центром, наприклад, по телефонії, і по кол-центрах, як Індія для Штатів.
Велика гра
Не можна сидіти в українській пісочниці маленькій, на наших маленьких ринках, на наших дрібненьких справах, і робити вигляд, що ти граєшся у великі ігри. Велика гра – це глобальна гра. І тому з минулого року ми почали вибудовувати нашу глобальну ідентичність, шукати себе в глобальних ринках.
Повторивши ці три принципи: великі, довгі проекти, це продуктивність, тобто це великі речі на одну людину, і це глобальна гра. Треба йти туди, де ще вільний простір, і шукати там. Забивати перший кілочок, забивати другий кілочок, між ними ниточку, копати траншейку, заливати фундамент, ще фундамент. І рік на п’ятий-шостий з’явиться ваш будиночок, і в ньому буде зроблений красивий ремонт, будуть стояти класні колоночки, буде звучати тиха, хороша музика.
Про зміну еліт
У нас фактично не відбулася зміна еліт одразу після здобуття незалежності, і цей перехід був дуже м’який для еліт, які зберегли постсовкові практики. Наша незалежність не принесла нову якість мислення, не принесла нову якість взаємодії.
Люди продовжували думати сильними ієрархічними структурами. І в нас що бандити так думають, що влада так думає, що міліція так думає... І тут ми вже говоримо, що ресурси, наприклад, гроші, люди, вони теж залишаються під контролем старих еліт значною мірою до цього часу. Тобто, є ідеї, але ці ідеї не отримують популяризації, є люди, але ці люди не мають можливості вибудовувати свої компанії, тому що вони не накопичили ресурсів. І це величезна проблема громадянського суспільства, величезна проблема середнього класу в тому, що ми не створили свій ресурс. Ми не фінансуємо культуру, науку, важливі проекти, які би розвивали нас всіх. І це є проблема, і це треба пред’явити собі.
Про Майдан і нову якість
Ми були зовсім наївними в 90-х, в 2004 році ми вийшли наївними на Майдан, постояти з кульками, і кульками досягнули результату. Але це навчило і нас, і владу. Ми після того, наївні, пішли по своїх офісах і думали, що щось станеться саме собою, але воно не сталося, воно призвело до того, що кредит довіри влади швидко був розпорошений, і прийшов реванш у вигляді тих самих ублюдків, але ще більш сильних і ще більш агресивних. Вони теж були навчені Майданом і почали закручувати гайки. Це закручування призвело до того, що ми в другий раз вийшли на Майдан. Ми вийшли вже без кульок, ми вийшли в шоломах. А при спробі нас давнуть ми взялися за бруківку і за паління шин. І вийшли знову з черговою перемогою в цьому протистоянні. І вийшли також з уроком, який був даний попереднім протистоянням, що по квартирах нічого не вийде, і в себе в офісі. Тому ми зараз бачимо, що громадянське суспільство набагато мобільніше, агресивніше, якщо завгодно, сильніше, потужніше впливає на процеси в країні і не відділяє себе зараз від змін. Це дуже велика нова якість, яка з’явилася в Україні. І я би хотів, щоб обійшлося без третього Майдану, тому що, в моєму переконанні, це буде щось, що нас зруйнує.
Про війну
Тримати лінію оборони – це означає мати можливість тут, в Києві, осмислювати – куди рухатись Україні. Чи можемо ми закінчити війну швидше? Я переконаний, що в тій конфігурації, яка зараз є, це не є виключно наша війна. Якби це була виключно наша війна, тоді треба було б мобілізовувати всі українські зусилля і йти виносити ворога на кордон. Перемога – вона можлива виключно як частина глобальної перемоги, і в цьому сенсі дипломатичні зусилля української влади мені цілком зрозумілі. В мене немає кращого рецепту ведення себе в цій війні, ніж зараз проводять український уряд і влада.
Як довго весь цей процес буде – я не знаю. Він не закінчиться точно з закінченням бойових дій. Нас точно чекають процеси, які відомі Ірландії, Іспанії, коли конфлікти, які призвели до великих жертв, ще довго спостерігаються в суспільстві.
Нас точно чекають дворові протистояння тих, хто втратив своїх батьків, своїх синів, з обох сторін. І навіть, якщо це опиниться по різні боки державного кордону, це протистояння все одно буде спостерігатися. Тому тут не треба мати ілюзій, що є якийсь кранік, який ми можемо дьорнути, і все зміниться. Хотілося б, щоб так було, але, на жаль, це неможливо.
Територія як культурна категорія
В сучасному світі територія стає все більше культурною категорією і все менше географічною. Я думаю, що для України це сильна розмова, тому що Україна має сильні можливості формувати свій простір за географічними межами. На основі наших діаспорян, на основі багатьох впливових і розпорошених українців. Через пам'ять, через те, що ми повернули собі Малєвіча, Черніхова, що ми повернули собі ряд інших слів не в плані їхньої приватизації, але як частину нашої історії, нашого буття. Ми повинні згадати, хто ми, звідки ми. Більш точно. І ми повинні знайти ці меми, ці шифри, ці віруси, які нас зшиють у всьому світі. І зроблять це українство привабливим не лише через сало і шаровари, але в якихось сучасних і важливих категоріях. Через якісь більш людяні і більш затребувані в сучасному світі речі. Оце виклик.
Про персональний шлях
Пошук персонального шляху – це сутність буття кожної окремої людини.
І рецепти однієї людини можуть абсолютно не підходити для іншої людини. Я розумію, що для мене є цінним не споживати, а продукувати. Ну, і в цьому сенсі я стараюсь менше споживати контенту, більше виробляти. Для мене персонально є цінністю розбиратися в речах, заглиблюватися в речі і базувати свою діяльність на міцних острівках, які я називаю «факти» і «цифри». Це мене дуже рятує, мій внутрішній світ, який стоїть на кількох речах, в яких я чітко впевнений як у фактах. Одним з таких фактів є моя сім’я. Тобто, якщо все рухне, то мені буде добре в межах оцього світу. Це моя модель світу. І, відповідно, мої зусилля і погляди дуже сильно спрямовані в середину цього мікрокосмосу.
Курт Воннегут писав, що люди є ті, ким вони себе уявляють. Тому треба бути дуже відповідальним щодо того, ким ви себе уявляєте. І, насправді, це дуже глибока фраза, тому що для мене це працює, в моєму житті відбувається буквально все те, що я наполегливо і постійно уявляю. І мені здається, що, якщо мрії українців і плани будуть етичними, красивими, взаємодоповнюючими і створюючими, то все у нас вийде. Тому мій рецепт дуже простий: уявляйте себе і свій світ таким, яким би ви хотіли, щоб він був.
