Примхливими діти не народжуються, а стають в силу деяких обставин. Якщо у дитини часто виникають істерики, важливо знайти до неї особливий підхід. Гід Онлайн розібрався, чому діти вередують, і ділиться порадами психологів, як реагувати на примхи малюків.
Чому дитина примхлива?
Фото: envato.com
Примхи дітей у віці 1-2 років часто виникають через брак уваги. У перші роки активності для малюків особливо важливо бути в центрі уваги. Тому вони і закочують істерики, створюючи максимально можливий шум з нічого, аби досягти своєї мети. Коли батьки звертають увагу на дитину, вона заспокоюється, як і будь-яка людина, яка досягла бажаного результату.
Починаючи з шкільного віку відчуття браку уваги у дітей лише слабшає, але не зникає навіть наполовину. Дитина все так же хоче бути в центрі уваги, і якщо цього не відбувається, може вийти багато різного: погані оцінки, бійки з однолітками.
У більш старших класах брак уваги може вилитися в куріння, розпивання алкогольних напоїв. В результаті, в школу викликають батьків, звинувачують в поганому вихованні, а вдома на дитину чекає серйозна розмова з підвищеною увагою.
Але не варто забігати так далеко, повернемося в раннє дитинство.
Наприклад, тривіальна ситуація в родині з двома дітьми. Обід на кухні. Перша дитина спокійно їсть, друга починає вередувати і відмовляється їсти. Як і слід було очікувати, батьки звернуть увагу саме на другу дитину, будуть вмовляти з'їсти приготовлену їжу, поки перша дитина буде обідати без уваги до себе. Спливає питання: чи не захоче перша дитина скористатися дієвим способом по залученню уваги?
Як реагувати на істерики дитини?
Фото: envato.com
Головне - намагатися не реагувати на кожну примху. Якщо в перші місяці мама поспішає в кімнату на кожен плач, то після 4-5 років потрібно діяти інакше.
Під час істерики потрібно підійти до дитини та запитати, що сталося. Після почутої відповіді запитати, чим можна допомогти. Якщо дитина пояснює що-небудь з криками, необхідно сказати, що спілкування може бути продовжено лише в спокійному тоні. До цього бажано ніяк не реагувати.
Важливо приділяти більше уваги дитині, при цьому не тільки сварити за проступок, але і хвалити за добру справу.
Багато розмов на теми інтересів дитини. Якщо щось забороняти, не можна просто сказати, що так не можна. Для дітей це мало що значить. Сімейні психологи настійно радять пояснювати дитині причину кожної заборони, інакше ймовірність повторення в рази збільшиться. Непогано було б крім цього давати приклад, як краще діяти в тій чи іншій ситуації.
Ні в якому разі не можна йти на поводу у істерики дитини, що випрошує іграшку або солодощі. Дитина почне цим користуватися. Для дітей подібний механізм як візитна картка. Не те, щоб погано купувати дитині бажане, просто, як і всюди, тут потрібна міра. Наприклад, подарунки у вигляді заохочення за хорошу поведінку. Істерика в даному випадку буде поганою поведінкою.
Ще один дієвий метод полягає в переведенні теми. Як тільки почалася істерика, можна сміливо заговорити про що завгодно, аби дитина з часом зрозуміла: якщо кричати та ридати, слова перетворюються на порожній звук.
Не варто карати дітей за примхливу поведінку. В іншому випадку з'явиться образа, а за цим піде злоба, довіра почне рушитися, і між батьками та дитиною починає підніматися стіна, пробити яку буде згодом дуже непросто.
Менше всіх вередують діти з особливими інтересами, хобі. Якщо допомогти дитині знайти улюблене заняття і надалі надавати підтримку, примхи можуть зникнути навіть назавжди.
Батьки досвідченіші за своїх дітей, але це не означає, що у дитини не повинно бути своєї думки. У порадах немає нічого поганого, проте постійно змінювати світогляд неприпустимо: дитина теж особистість, а в силу незрілості ще і дуже ранима.
Вкрай неефективно застосовувати грубий тон у відповідь на істерику. Краще з добрим тоном завести бесіду з дитиною так, немов вона теж доросла людина. Так малюк відчує, що його сприймають як особистість.
І нарешті, найголовніше: проаналізувати, знайти корінь істерик і намагатися за допомогою різних методів зменшити число примх.
Важливо пам'ятати, що малюкові необхідно почуття захищеності, тому правильно було б після кожної істерики і примхи нагадувати йому про батьківську любов.
