"Ми всі зламані. І саме в місцях надломів ми часто найсильніші"
Я не знаю людей без шрамів на серці.
Я не знаю тих, чиї кишені по вінця не сповнені втрат.
Тих, хто ніколи не завмирав від страху.
Але я знаю тих, чиє серце вміщає в себе всю любов світу.
Знаю тих, хто кожну втрату сприймає як дар.
Тих, хто дивиться в очі своєму страху і робить крок уперед.
Не варто боятися надломів.
Уникати болю – те ж саме, що уникати життя.
Питання лише в тому, що ми робимо, коли болить.
Зі зламаної гілки може вирости дерево, варто тільки знайти правильний ґрунт. Наша вразливість може стати нашою силою, якщо ми дозволимо собі бути собою. Життя сповнене парадоксів.
Тож якщо болить, цілуй свої шрами: це ознака того, що ти живеш.
Якщо звичне життя ламається, значить прийшов час будувати нове.
Якщо не бачиш шляху, зроби перші кроки.
Побачиш, як стежка звивається під ногами.
Тримайся за себе. Вір в себе так, як фанати вірять в своїх улюблених суперзірок.
Пустку в душі легко заповнити темрявою. А можна зцілити світлом.
Обираєш ти.
Труднощі часто стають трампліном для злету: варто тільки дозволити собі летіти.
Іноді саме це найскладніше.
Майбутнє твориться тут і зараз, і хто знає, який помах метелика перепише історію людства. Планету лихоманить. Кожному з нас болить.
Це іспит на людяність. Іспит на небайдужість.
І тільки від нас залежить, чи будемо ми кожної окремої миті обирати Любов.
Бо якщо існують ліки від зневіри, то їх сенс саме в Любові.
