Одна із найяскравіших пригод - штат Нагаленд в цілому та похід на базар зокрема.
Почну, напевно, з того, що цей штат знаходиться в горах Naga Hills. Тисячу років тому назад на кожному такому пагорбі жило окреме плем’я, кожне зі своїми традиціями, характером, мовою та вбранням. Але особливо ніхто в них не розбирався, тому з часом їх збірно стали називати людьми нага, що на бірманській означало “люди з проколотими вухами”. Зараз у Нагаленді проживає 16 племен.
Усе своє життя нага знаходилися у стані війни, вони постійно комусь навалювали, нападали, відбивалися - такі собі бед гайз. Скрізь у них були вороги, яким вони, на мінуточку, з радістю відрізали голови. Тому й прозвали їх мисливцями за головами. Вважається, що голова містить силу і неважливо, чия вона - чоловіка, жінки чи дитини. Усяка голова хороша.
Індійська влада остаточно заборонила відрізати голови не так і давно - в 1960-х рр., тому багато з мисливців все ще живі і кажуть, що найкраще, що сталося в їхньому житті - це коли за кожен такий трофей дружина вождя племені набивала їм татуювання на обличчі. Честь і гордість до скону.
Звучить дико, але більшою трагедією стало те, що нага з часом почали втрачати оцю свою індентичність. Разом із брітами та індійським раджею на початку 19-го століття на ці землі дивом просочилися американці. Хоча ні, не дивом, бо американці ті були місіонерами-баптистами. Як результат, 88% населення - християни. Нагаленд - більш баптистиський штат, ніж Місісіпі (55% населення - баптисти) та Техас (51%).
Цікавий факт, пов’язаний із релігією - в Нагаленді дуже чисто, що дуже контрастує з нехристиянськими штатами. Ще один цікавий факт: під час дослідження я наткнулася на матеріал про поховання вождя племені, на якому стояв мармуровий пам’ятник із хрестом, а поруч висіла спеціальна корзина для голів. Це якось так…зворушливо.
Далі - офіційна влада. Не склалося у нага з нею. Не хотіли вони її, а хотіли свободи. Кажуть, що індійська армія за 1950-60 рр знищила 200 тис людей. Кажуть, бо тоді Нагаленд був закритою територією. Зараз у регіоні ніби все спокійно, було досягнуто певних домовленностей.
Тепер нова загроза - вплив сусідніх країн, особливо в їжі. Він відчувається по всій Північно-Східній Індії, але в Нагаленді сприймається болючіше. Куди не кинь оком, скрізь продають момо (пельмені такі) та chow mein (смажена лапша з овочами і м’ясом).
Традиційна кухня нага - дуже самобутня. Спочатку хотіла написати, що вони - великі м’ясоїди, але це не зовсім повно характеризує те, що вони їдять. Бо їдять вони все, що рухається. Від традиційних м’яс (свинина, яловичина, кролі, птиця) до нетрадиційного (собаки, миші, змії, морські свинки, жаби, личинки ос, самих ос, шовкопрядів і хтозна ще кого). М’ясо їдять на сніданок, обід та вечерю. Найчастіше вони його коптять, а потім варять. На традиційному столі завжди є м’ясо, овочі та багато зелені (варені або ферментовані), рис або місцеві крупи і дуже часто до страв додають ферментовані паростки бамбуку, що додає стравам дуже сильного аромату. Аконе - страва, яку ви не спробуєте ніде, крім Нагаленду - із ферментованими соєвими бобами.
Далі буде...
