У книжках цього огляду українська історія не змінюється, а повторюється в часі, нагадуючи відомий фільм Антоніоні, у фіналі якого все вибухає, але ніяк до кінця не вибухне. Те саме з нашим сьогоденням, яке все більш нагадує про минуле, в якому почалася руїна, що ніяк не завершиться.
Франческа Меландрі. Ева спить. – К.: Нора-Друк, 2017
Ця сімейна сага триває в романі італійської авторки від початку минулого століття до нашого часу. При цьому географія була важлива хіба що в період Другої світової війни - складний для Італії, відомий боротьбою в її північних районах, що межують з Австрією. Оскільки сьогодні, як з гіркотою зазначає автор, зникнення фізичної кордону, яка відділяє Південний Тіроль від Австрії - подія, про яку мріяли вісімдесят років, за яку проливали кров - вже не має ніякого значення. І залишається лише сімейна таємниця, про яку хоче розповісти героїні коханець її матері - єдина рідна душа, людина, котра ставилася до неї в дитинстві краще за всіх. І за якого (в силу суспільних заборон) мати не могла вийти заміж, оскільки брат у неї - терорист, а улюблений - карабінер. Глави роману чергуються в часі, ми дізнаємося про епоху Муссоліні, альпійських стрільців, німецькому гетто в Італії і фашистських законах. І все це під час подорож героїні, тій самій Єви, що їде з Півночі Італії на південь, щоб зустрітися там з усіма скелетами з сімейних шаф минулого.
Оля Самійленко. Спогади Снігової гуски. – К.: Каяла, 2017
…Цікаво, чи усвідомлює авторка цього роману, який важливий внесок вона зробила в історію української історії та літератури. Річ у тому, що відомостей про життя-буття в радянських таборах існує чимало, але про втечу звідти, ще й так художньо довершено, мабуть, ніхто не писав. Зокрема відомості про одиничні випадки історії відомі, але механізму втечі досі ніхто не знає. Утім, не лише цим цінний роман американської авторки українського походження, адже у ньому подано набагато більше трагічної інформації про часи «червоного» терору, виживання українців на «власній, не своїй землі», примусової колективізації та розкуркулення. Тож не дивно, що тікає з Соловків героїня у доволі «національний» спосіб, про що вже потім, вже опинившись в еміграції, її батьки складають мало не епос про звільнення з тюрми народів. «Тато приділяв увагу одним подіям і пропускав інші. Весь час, коли вони тікали з Соловків, він просидів у мішку з гнилою картоплею, тому й не знав усіх подробиць. Не знав, наприклад, яким чином його мати спланувала та здійснила цю втечу з радянської в’язниці, яку можна порівняти хіба що із сумнозвісним американським «Алькатрасом».
Олексій Винокуров. Ангел пригляду. – Х.: Фабула, 2017
За сюжетом цього роману, для останньої битви Добра зі Злом в один з небесних порталів у донбаські краї спускається архангел, а вже решта біблійних героїв – ангели, пророки, чорти та інша нечиста потолоч – живуть разом із нами на землі. Воєнні будні Донбасу руйнують життя місцевої психіатричної лікарні, звідки трійка героїв вирушає до Москви, щоби відвернути погибель роду людського. Адже саме тут знаходиться вхід у пекло, закамуфльований під офісний центр, куди влаштовується на роботу місцевий журналіст з даром передбачати майбутнє. Смерть опального політика на вікопомному мосту неминуча, питання віри під великим питанням, довкола триває диявольська вакханалія, і божевільні виявляються найбільш нормальними людьми у переддень неминучого Апокаліпсису. Таким чином, навіть «альтернативні» спроби розглянути історію сьогодення під іншим, більш романтичним кутом зору обертаються черговим змаганням за правдиву реальність.
Оксана Щирба. Стежка в долонях. – К.: Саміт-книга, 2017
Герої цієї збірки оповідань - нібито звичайні люди: сільський відлюдник, пихата пані, маленька дівчинка та її спрацьовані батьки. Але кожна з них має свою історію, яка скидається на притчу, розказану соковитою, образною мовою, якою сьогодні мало хто пише, настільки народна вона та традиційна, і не римується з техногенним сьогоденням. Утім, варто відійти на крок від накинутих цивілізацією вигод, як вдасться побачити ті моральні чесноти, які дає нам культура: побуту, стосунків, спілкування тих самих людей, коли вони приїздять у рідне село, звідки втекли від батьків у галасливий мегаполіс. Оповідь авторки саме про це – повернення до свого коріння, пошук щасливої долі, яку не втримати в руках, лише зігріти в долонях,щоб подарувати ближньому. «Час, складений з років, захопив дитинство у свої руки і відкинув назад, але кіноплівки залишилися. Спогадів пам’ять приберегла так багато, що інколи аж голова тисне та солодко болить від їх кількості. Хочеться усі переглянути, знову пережити емоції дитинства, заплисти кораблем в бухту минулого, скупатися в її водах, засмакувати безтурботністю та щастям і повернутися з повним оберемком дитячої втіхи назад, у доросле, сповнене проблем і негараздів буденне життя». Не збочити з власної дороги героям допомагають ті, кого не побачити крізь міський смог – ангели, щасливі зірки, материнські серця, в яких слово Боже відлунює щирою любов’ю. У такий «допоміжний» спосіб деяким з героїв збірки вдається поглянути на своє життя збоку, змінившись на краще, а решта, надто обтяжена проблемами, як гріхами, залишається гірким прикладом того, як можна занапастити життя. Таким чином, перед нами справжня колекція образів і характерів, з який складається своєрідний роман виховання.
Ирина Лобусова. Букет из Оперного театра. – Х.: Фолио, 2017
У 1918-му році влада в Одесі постійно переходила з рук у руки. Історії зберегла пам’ять про сімнадцять переворотів. Місто поперемінно займали французи, німці, англійці, поляки, австрійці, петлюрівці, колчаківці, денікінці, гетьманці. Театри, тим не менш, працювали, кабаре розважали публіку, поети друкувалися. І хвиля за хвилею біженці, у тому числі – дуже відомі в художнім середовищі – з’являлися в Одесі. «Ми живемо на політичному курорті, – описував сучасник унікальну культурну ситуацію, що склалася в місті влітку – восени 1918-го року. – Через крихітну точку на глобусі, іменовану станцією Орша, просочуються до нас цінності колишньої Росії. Уже приїхали: Олександр Бенуа, Юрій Озаровський, Микола Євреїнов, Олексій Толстой і ще приїде багато гарного і розумного народу. У драматичному театрі в нас грає Олена Полевицька , у міському театрі буде Шаляпін». У ретро-романі Ірини Лобусової в Одесу приїздить навіть Віра Холодна, але передували цьому більш трагічні події, ніж репресії чергової влади. Попри всі негаразди «революційного» часу на березі була збудована нова кінофабрика, життя в якій вирувало без огляду не суспільні катаклізми. «Это за стенами павильонов кинофабрики свирепствовали разруха, голод, война, погружая рухнувший мир в пучину отчаяния и хаоса, - розпочинає авторка свою розповідь. - Здесь же царил мир совершенно другой - живущий по своим собственным законам, не имеющий ничего общего с печальной реальностью». Утім, реальність втручається у залаштункове життя кінофабрики, одну за одною актрис починають знаходити в труні, обсипаними квітами, із зашморгом на шиї, і навіть Мишка Япончик, здається, не в силі захистити всенародну улюбленицю Холодну, яка має, нарешті, зіграти злощасну роль.
