Про візит Володимира Путіна до Угорщини й те, як президент Росії намагається відкрити західний фронт у війні проти України, - у відеоблозі Михайла Гончара на ONLINE.UA
Російський президент – нечастий гість за кордоном в силу зрозумілих причин. Його візити не вітаються в багатьох країнах. Але, тим не менше, є такі, які радо його приймають. Нещодавно таку честь російському президенту надав його вірнопідданий угорський давній симпатик і приятель Віктор Орбан.
Цікаво, що раптом Орбан після цього (зустрічі з Путіним, - ONLINE.UA) засумнівався в надійності України як транзитної ланки для постачання газу до Угорщини. Звісно, російський президент умовляв свого угорського колегу підтримати проект "Північний потік-2", який РФ збирається будувати, а згідно російської пропаганди – вже будує.
Оскільки Угорщина займала солідарну позицію з країнами Вишеградської групи, з країнами Центрально-Східної Європи по протидії цьому проекту (хоча ця позиція не була активною), то Путін вирішив далі продовжити лінію на розтріскування єдності в групі вишеградців і взагалі в Центрально-Східній Європі. Це йому вдалось.
Він улестив Орбана тим, що у випадку будівництва "Північного потоку-2" (в обхід України, - ONLINE.UA) Угорщина не буде обійдена увагою, вона буде отримувати газ через цей маршрут. А якщо будуть збудовані "Турецький потік" і відгалуження на Європу, то й звідти також зможе отримати. То, мовляв, Угорщина нічого не втратить, а лише виграє, оскільки Україна - "ненадійна" транзитна ланка.
Читайте також: Україна здобула важливу перемогу у війні з Росією
Угорський прем’єр після цього і став сумніватися в надійності України як транзитної ланки. Хоча, слід відзначити, що, не дивлячись на гарячий сценарій в Україні, ініційований російською агресією, впродовж останніх трьох років жодного випадку перебоїв з постачанням газу через Україну до Угорщини не було. Як і протягом 25 останніх років. Звісно, якщо відкинути інтерпретації російської пропаганди, що газові кризи 2006 і 2009 років – то справа рук української сторони. Хоча, я думаю, і в Будапешті давно зрозуміли, як все було насправді.
А от Будапешт, дійсно, не був таким послідовним партнером України в реверсних постачаннях газу з Європи. Декілька разів були перебої, причому з доволі дивних причин. Звісно, це пояснювалось технічними причинами.
Хоча Угорщина була другою після Польщі країною, яка запровадила доволі масштабну схему - і доволі успішно - постачання газу реверсом, тим не менше, ми бачимо, що Угорщина дедалі більше стає чинником ризику для України. І не тільки в силу газових питань.
Достатньо пригадати, що 2014-го року, в березні, в розпал російської агресії проти України, кримської кампанії зокрема, Володимир Жириновський надіслав листи лідерам країн Центральної Європи, де, так би мовити, акцентував увагу на українській проблемі, на "громадянській війні" в Україні. І закликав "подбати" про права національних меншин на території України.
Ми знаємо, що на території України мешкає компактно, в Закарпатті, угорська національна меншина. З одного боку, Будапешт – доволі толерантний, але, з іншого, ми знаємо, що в Угорщині є достатньо політичних сил, які стоять на ревізіоністських позиціях.
Аж до того, що Закарпаття – це частина Угорщини, і що, мовляв, права угорської меншини знехтувані, чи можуть бути знехтувані, якщо Україна буде якимось чином змінювати своє законодавство. І взагалі, вважають вони, Україна - нестабільна, проблемна країна. Тож потрібно, щоб офіційний Будапешт подбав про права угорської меншини в Україні. Щоб в процесі неоднозначних подій, які відбуваються в Україні, вона не постраждала.
Десь такий контекст не вперше звучить з боку угорських політичних сил. Це не стало офіційною лінією Будапешта, але ми бачимо, що по мірі того, як хаотизується ситуація в Європейському Союзі, як дедалі більше зазнає нехтувань з різних боків міжнародне право, як дедалі більш проблемними стають відносини між країнами-членами ЄС з тих чи інших питань, нам не слід виключати різних негативних сценаріїв і з цього боку.
Путін, безперечно, зацікавлений відкрити західний фронт проти України. Як він зацікавлений відкрити й північний фронт - з території Білорусі. Але західний йому особливо важливий, тим більше, що тут є й достатньо надійний плацдарм, союзник в особі Орбана, якого в Брюсселі називають віктатором: скорочено від Віктор – ім'я і диктатор. Віктатор.
В цьому контексті диктатори завжди знаходять порозуміння на тій чи іншій основі. Тим більше, коли ця основа – енергоресурси, газ, ядерна енергетика. Але, гадаю, що не тільки про газ і його переваги для Угорщини (російський газ мається на увазі, російські енергоресурси для Угорщини) говорив Путін своєму візаві Орбану.
Не виключаю, що Росія може штовхати Угорщину на шлях ревізіоністської політики, обіцяючи при цьому різні преференції економічного плану. В Угорщині достатньо складна економічна ситуація внаслідок реалізації проекту того, що називається "орбаномікою".
І в цьому контексті, а також беручи до уваги гіперактивність Росії в інших напрямках, в тому числі, дії зсередини Європи, нам потрібно дуже пильно стежити за тим, що робитиме Угорщина. Було б не зайве тримати на заході України повноцінний армійський корпус. Про всяк випадок, щоб потім не було нічого зненацька, як це було в Криму чи на сході України.
Росія зараз надає перевагу тому, щоб діяти зсередини – зсередини України, зсередини Європейського Союзу, хаотизуючи політичну ситуацію. 28 жовтня 2016 року російській стороні, "Газпрому" зокрема, вдалось добитися серйозної перемоги: Європейська Комісія надала "Газпрому" можливість використовувати газопровід OPAL (сухопутне продовження "Пвінічного потоку", по якому газ із РФ може доставлятися в Європу в обхід країн-транзитерів, - ONLINE.UA) на 90% потужності, порушивши європейське законодавство.
Звісно, Європейська Комісія це відкидає, бо це порушення законодавства. Але Польща, наприклад, подала позов до Європейського суду, і Європейський суд, розглянувши цей позов, задовольнив вимогу польської сторони і зобов’язав Єврокомісію призупинити дію рішення від 28 жовтня.
Але проблема все ще лишається. І ця проблема - по суті, нехтування окремими європейськими країнами (більш сильними) загальноєвропейськими інтересами і європейським, в даному випадку, енергетичним правом. Мова йде про те, що Польща наполягає, щоби Єврокомісія повернулась до висхідного статус-кво, себто тільки 50% використання газопроводу OPAL, згідно з чинним європейським законодавством.
Німецька сторона наполягає на тому, що це не питання, яке стосується Польщі, а стосується воно виключно німецьких справ енергетичних і відносин Німеччини, німецького регулятора, з "Газпромом", оскільки цей газопровід проходить тільки на території Німеччини.
Ну і от тут, в даному випадку, Росія може торжествувати, оскільки вона внесла серйозний різнобій як в трактування європейського енергетичного права, так і у відносини між двома доволі крупними країнами-членами Європейського Союзу.
В даному випадку Україна також виступила солідарно з Польщею, це зачіпає й наші інтереси, оскільки зменшує обсяг транзиту через нашу територію. Також Україна і Польща виступають спільниками в питанні протидії "Північному потоку-2", і нещодавній форум "Європа-Україна" в польському Жешуві підтвердив це.
Але, разом з тим, Росія продовжує робити своє. Тож нам потрібна консолідація українсько-польських зусиль на даному напрямку. Тут теж виникають проблеми, які, по суті, підкидає значною мірою Росія – вони потрапляють на благодатне польське політичне підґрунтя, позицію нинішньої польської політичної верхівки, яка починає через історичні проблеми дивитися на сьогодення відносин з Україною, в тому числі, на співробітництво в різних сферах.
Тому, не дивлячись на всі ці перипетії, які пов’язані зі спробою РФ відкрити західний фронт проти України, нам потрібно намагатись зберегти взаєморозуміння з нашими центральноєвропейськими партнерами. Але, разом з тим, твердо стояти на своєму і не давати можливості їм втручатись в наші внутрішні справи так безцеремонно, як це буквально нещодавно зробило представництво Європейської Комісії в Україні, коли випустило спеціальну заяву щодо підтримки вкрай неоднозначного документу, який підготовлений в надрах Кабінету Міністрів, щодо політики відносно окупованих територій.
Читайте також: Путін знову обманув свій лохторат у Криму
В даному випадку потрібно розуміти одне: ні на Сході, ні на Заході не переймаються нашими проблемами, вони просувають свої інтереси. Тож нам потрібно відстоювати свої інтереси, ставити їх понад усе, знаходити механізм порозуміння з тими, хто є нашими партнерами і друзями, й чітко ставити на місце "гібридних друзів" і давати відсіч ворогу. Іншого шляху немає, і бути не повинно. Національні інтереси мають бути понад усе.
