Про газовий конфлікт в Україні та шанс на те, що мешканці країни будуть сплачувати за комунальні послуги за чесними, а не завищеними тарифами, - у відеоблозі Михайла Гончара на ONLINE.UA.
Тиждень, що минає, пройшов під знаком газових пристрастей, які розгорілися як у корпоративному середовищі, середовищі "Нафтогазу", так і в системі державного управління. І були пов’язані вони з тим, як практично втілюється схема анбандлінгу - розділення "Нафтогазу" на види бізнесу - і з виділенням із нього компанії "Укртрансгаз", яка є оператором газотранспортної системи і підземних сховищ газу.
Що прикметного в цьому конфлікті, де було таке потужне кипіння пристрастей? Конфлікту як такого мало би не бути (нагадаємо, суперечка виникла між Міністерством економічного розвитку і торгівлі та "Нафтогазом" навколо компанії "Укртрансгаз". Почалася вона після того, як МЕРТ фактично забрало в "Нафтогазу" керівництво оператором. У підсумку Кабмін перебрав на себе контроль над "Нафтогазом", що раніше належав міністерству - ред.). Але оскільки мала місце неузгодженість дій як на міністерському, так і на корпоративному рівнях, ми отримали достатньо неприємний прецедент. Він, у кінцевому підсумку, був урегульований, але осад залишився в усіх.
Добре те, що вистачило здорового глузду зупинитися в сторін конфлікту, не нагнітати більше медіа-пристрасті, вгамуватися, зробити паузу, принаймні, до весни наступного року. І тому поки що можна вважати цей конфлікт вичерпаним, хоча насправді це далеко не так.
Але попереду – зимовий сезон. Очевидно, що він буде непростим, як і два попередні. Але зараз, коли ми їх пройшли, ми говоримо, що зими були теплими, і тому все, зрештою, було гаразд.
Зараз, як завжди, в очікуванні зими, ніхто не знає, наскільки вона буде теплою чи холодною. Тому, звісно, якщо влітку не встигли зробити масштабні реорганізації, реформу, то в зимовий сезон не варто входити в стані організаційного хаосу. А саме це намітилося в корпоративній структурі "Нафтогазу". Звісно, сторони мають вивчити певні уроки, зробити домашнє завдання, додатково поспілкуватись між собою, порадитись із європейськими партнерами, які постійно нас підштовхують, що ми маємо швидко-швидко робити реформи. Але, якщо робити швидко і в результаті погано, то, як говорив колись видатний конструктор ракетно-космічної техніки Сергій Корольов, наш земляк, дуже скоро забудуть, що було зроблено швидко. Але довго пам’ятатимуть, що було зроблено погано.
Тому ось таким виявився анбандлінг по-українські, образно кажучи. Як розгорнуться події в подальшому? Гадаю, що сторони, все ж таки, візьмуться за розум. І зрозуміють, що вони не є сторонами конфлікту, бо всі в одному човні. І всі мають гребти веслами, тоді човен рухатиметься.
Друге, що найважливіше, і це фундаментально - те, що Верховна Рада зрештою прийняла закон "Про національного регулятора". Неприйняття цього закону впродовж останніх півтора року, після того, як було прийнято закон "Про ринок газу" наприкінці квітня 2015-го, і було однією з причин виникнення такого непорозуміння. Як на корпоративному рівні, так і на міністерському.
Відсутність незалежного регулятора призвела до того, що не було навіть взаєморозуміння між Міністерством енергетики і НАК "Нафтогаз" щодо того, в який спосіб виконувати анбандлінг, себто розділення "Нафтогазу". Хоча і ті, й інші дотримувались однієї, спільно обраної моделі. Але, так би мовити, далі пішли різночитання.
Незалежний регулятор має дуже важливе значення з точки зору успіху реформ у цілому, не тільки для "Нафтогазу" в даному випадку, але також в тому, що стосується регулювання цін і тарифів на весь комплекс енергетичних послуг. Починаючи від ціни на газ, електроенергію, закінчуючи іншими тарифами, які стосуються сфери житлово-комунальних послуг. Його незалежний статус, його неупереджена оцінка дій гравців ринку мають фундаментальне, ключове значення для того, щоб в Україні був створений конкурентний енергетичний ринок, точніше ринки – електроенергії, газу, теплових послуг, в житлово-комунальному господарстві.
Без цього ми постійно матимемо деформовану структуру ринків, постійно матимемо (власне, мали і маємо) завищені тарифи, коли споживач платить за те, що він не використовував, не споживав, коли монополії будуть продовжувати диктувати свої тарифні умови.
Звичайно, прийняття цього важливого закону, який свого часу був вирваний із триєдиного пакету законів "Про ринок газу", "Ринок електроенергії" і "Національного регулятора", саме по собі ще не означає, що все, можна кричати: "Ура!", і ми тепер матимемо абсолютно конкурентне середовище, і кожен споживач зможе обирати собі того постачальника, який йому більше по душі, по цінах і тарифах. Ні, попереду ще великий шмат роботи.
І сподіваюсь, що ті перекоси, які є в законі (ідеальних законів не буває), не будуть використані на користь однієї чи кількох олігархічних груп, які намагатимуться, безперечно, проштовхнути до складу незалежного регулятора своїх ставлеників з тим, щоб у європейській оболонці продовжувати свої монопольні ігрища в те, як максимізувати викачування грошей з кишень споживачів.
Гадаю, що після прийняття цього закону і від виконання відповідних процедур і прийняття додаткових підзаконних актів цьому буде покладено край. Звісно, це не буде швидко. Якраз ми, українці, як ніхто розуміємо, що у нас швидко нічого не робиться. Краще робити повільно, не поспішаючи, але добре. Тоді незабаром з’ясується, за Корольовим, що можна пробачити те, що робилось повільно, але буде пам’ятатись, що зроблено добре і назавжди.
