Про необхідність ринку землі в Україні та про те, як обійтися без нових кредитів Заходу, які пропонує Кабмін - у блозі Бориса Кушнірука на ONLINE.UA
Мені хотілося б поговорити про те, яким же чином запроваджувати ринок землі, яким чином запускати купівлю-продаж землі. Крім того, що зняти мораторій, уряд пропонує за рахунок вже зовнішнього фінансування почати видавати кредити фермерам, які б з малими відсотками мали купувати землю.
Сама по собі логіка, пов’язана з тим, що фермери повинні отримати доступ до дешевих кредитів на придбання землі, правильна. Але в той же час у мене є великі заперечення щодо того, що для цього потрібно залучати зовнішнє фінансування. Чому? Тому що, за великим рахунком, більш дешевого фінансування, ніж може надати центральний банк України, бути не може.
Інша справа, що у Міжнародного валютного фонду в цьому випадку може бути занепокоєння щодо того, а чи не оці зайві гривні,які будуть випущені центральним банком, будуть стимулювати додаткову інфляцію?
Так от, це можна буде унеможливити через те, що, в першу чергу, уряд розраховує запустити продаж тих земель, які знаходяться в центральній власності. А їх на сьогоднішній момент – від 10 до 12 мільйоні гектарів. І якщо в кожній області, в кожному районі будуть виділятися на продаж певні ділянки, які знаходяться в державній власності, то в цьому випадку уряд розраховує, що він отримує біль-менш реальну вартість ціни, і вже за два роки можна буде, щоб і населення мало можливість продавати землю.
Питання полягає в тому, щоб запустити ефективну систему, і, в той же час, не залазити в нові додаткові іноземні запозичення, які західні партнери готові виділити Україні. Я, чесно кажучи, переконаний, що це просто зайве.
Насправді, значно коректніше було б це робити через механізм дешевого кредитування чи Земельний державний банк, про який я вже згадував в одному з своїх відеоблогів, але кошти, які надходять від продажу землі, мають спрямовуватись не на чергове проїдання, як ми вже спостерігали багато років (згадайте, коли ми продавали "Криворіжсталь", а в результаті всі кошти просто проїли; а це буле чотири з чимось мільярди доларів).
Так от, насправді, якщо запустити це через механізм того, щоб держава погашала свої зобов’язання, ті, яких вона набрала дуже багато (в тому числі враховуючи спасіння і державних банків, і інші боргові зобов’язання, які виникли у неї), якщо кошти, які надходитимуть від приватизації державних земель, будуть надходити на погашення цих зобов’язань, то в цьому випадку жодної додаткової гривні в економіку не буде вкидатися і, таким чином, не буде загрози зростання інфляції, при цьому буде зменшуватись заборгованість, яка є у уряду, у держави. І в цьому випадку, я думаю, це буде прийнятно, в тому числі, і для нашого головного зараз зовнішнього кредитора, Міжнародного валютного фонда.
Такий варіант може забезпечити, з одного боку, наявність дешевих, під 2-3% річних на 10 (можливо навіть 15) років кредитів під купівлю фермерами землі, наприклад, в межах до 200 гектарів. І, з іншого боку, ми не будемо влазити в додаткові зовнішні борги, будемо скорочувати нашу внутрішню заборгованість уряду, бо, насправді, потрібно розуміти, що за ці борги уряду доводиться платити, і все більше і більше.
І, якщо подивитися на державний бюджет 17-го року, то можна побачити, що дуже значна частина коштів (більше навіть, ніж, наприклад, на всю безпеку) ми просто витрачаємо на погашення лише процентів по тим кредитам, які вже має держава.
Отже, якщо ми зможемо, за рахунок отакого скорочення заборгованості, зменшити також і витрати державного бюджету на ці цілі, то в цьому випадку у держави буде значно більше можливостей, в тому числі для підтримки менш забезпечених верств населення, буде можливість для більш ефективного функціонування економіки.
Таким чином, замість зовнішнього фінансування можна цілком скористатися можливістю, яка є у власній банківській системі, можливістю, яка є у центрального банку, і за рахунок цього вирішувати ті завдання, які стоять при впровадженні ринку землі.
