Про важливу проблему української політичної еліти - у блозі Бориса Кушнірука на ONLINE.UA
Днями я побачив огляд Harvard Business Revue, якщо не помиляюсь, в якому розповідалося про цінність і важливість читання книжок. Причому наводився такий приклад - Уоррен Баффет, один з найбагатших людей в світі, щоденно прочитує десь 500 сторінок, Білл Гейтс прочитує на рік 50 книжок.
Але якщо ми подивимось українську так звану "еліту", ми з сумом побачимо, що фактично ніхто з них книжок не читає. Причому це взагалі жах для країни, тому що комп’ютер, телебачення, шоу, розваги (та й проблеми в житті) призводять до того, що переважна кількість людей, навіть тих, хто в дитинстві міг читати книжки, зараз їх не читає.
А читання книжок – це така ж діяльність, як і будь-яка інша, яка передбачає постійне підтримання вмінь і навичок. Якщо ти цього не робиш, поступово ти вже не можеш осилити навіть одну сторінку тексту. А якщо ти не можеш осилити навіть цю одну сторінку тексту, як ти можеш сприймати світ, як ти можеш розвиватися?
Книжки дають можливість не тільки прочитувати певну інформацію, отримувати певну інформацію, ти ще вмієш її накопичувати, вмієш її перетворювати, синтезувати, накладати на власний досвід, і, таким чином, отримувати нові знання, які роблять тебе сильнішим.
На жаль, ситуація жахлива, бо… Можливо, мало хто звернув увагу, але: у нас були два політики, які за часів режиму Януковича потрапили до в’язниці – Юрій Луценко і Юлія Володимирівна Тимошенко, так от, для мене було показово, що Луценко потім оприлюднив список з більше 100 книжок, які він прочитав за два роки у в’язниці. Крім того, що він, як сам зізнавався, багато замовляв у дружини, вона йому приносила періодичні видання, пов’язані з подіями, які відбуваються, статтями тих чи інших експертів.
Якщо ми згадаємо пані Тимошенко, то, я думаю, жодна людина не згадає, що вона назвала хоча б одну з прочитаних книжок. Причому я навіть передивлявся ті відео з в’язниці чи з лікарні, де вона була, і справді, там не було жодної книжки. От не було. Я не знаю, як можна просидіти два роки у в’язниці і не прочитати жодної книжки. Але Юлія Володимирівна змогла.
І це, на жаль, проблема не просто Юлії Володимирівни, це проблема більшості нашої еліти. А потім що виходить: коли вони ухвалюють закони, потім з’ясовується, що вони їх навіть не читають. Тобто, вони ухвалюють закони, які готують експерти, урядовці, західні донори і тп.
Але самі законодавці свої законопроекти, за які вони голосують, не читають. Навіть якщо вони їх прочитають, часто-густо вони не можуть їх зрозуміти, бо це великі за обсягом матеріали, інколи по декілька сотень сторінок. До того, це не просто текст а-ля Донцова, це тексти, які передбачають надзвичайно уважне вчитування в кожен рядок, в кожне слово.
Я пригадую зміни до Конституції в частині самоврядування, як дві юридичні школи сварилися між собою навколо того, чи має в одному місці стояти кома, чи ні. Це про те, яке значення має кожен граматичний знак, який є в законопроектах, які ухвалюються законодавцями.
А вони не можуть їх прочитати, вони неспроможні це зробити, бо для того, щоб вміти працювати з текстами, причому з великим обсягом текстів, їх потрібно вміти обробляти. А якщо людина не читає книжок, вона просто неспроможна це зробити.
І оцей жах пов'язаний з тим, що наша так звана бидло-еліта, яка може собі дозволити купувати дисертації, кандидатські, докторські, нічого не читає. В принципі нічого. І ми, нажаль, отримуємо ситуацію, коли ті закони, які ухвалюються Верховною Радою, потім з'являються в такому ж вигляді, часто-густо там бувають банальні змістовні помилки, коли текст просто не має жодного змісту. Чому – тому що його не вичитали, коли ухвалювали, і не вичитали навіть коли підписували.
Оце наша реальність, пов’язана з читанням книжок. Деякі західні найбільш відомі особи навіть оприлюднюють список того, що вони читають. Наприклад, за тиждень, за місяць. І в цьому випадку вони, таким чином, ще й радять це прочитати іншим.
Якщо оця практика читання, навіть оприлюднення того, що було прочитано, не буде взята за практику нашою елітою, ми будемо мати ті проблеми, які маємо. Тому що дебілізація і примітивізація економіки, в тому числі це складова оцієї проблеми невміння працювати з інформацією. З шоу на ТБ чи з ютубівських анекдотів ми не отримаємо інформацію, яка дозволить нам розвиватися. А от іншого, нажаль, ми досі не маємо.
