Про те, як Надія Савченко стала заручницею українських розбірок, та ймовірний сценарій її звільнення, - відеоблог журналіста Олександра Михельсона для ONLINE.UA.
Надія Савченко є основною темою сьогоднішнього дня, 9 березня. Російський суд оголосив, що вирок їй офіційно винесуть 21 березня. Тим часом, як відомо, Надія продовжує сухе голодування. Попервах після сьогоднішнього рішення суду з’явилася інформація про те, що Надія припинила це голодування, але, як з’ясувалося надалі, вона можливо припинить його, якщо рішення суду, остаточний вердикт, настане не пізніше, ніж протягом тижня. Наразі шансів на це немає: ще 12 днів сухого голодування, швидше за все, потягнуть летальний результат.
Тим часом, російська правоохоронна система ні на йоту не відступає від своїх попередніх звинувачень, принаймні, якщо вірити тому, що багато хто з нас бачив на власні очі під час трансляції процесу і якщо вірити адвокатам. Я, як журналіст, спілкувався з захисниками Надії Савченко, зокрема з Іллею Новіковим, і повинен нагадати, що Надії, по-перше, інкримінують співучасть у вбивстві двох російських журналістів, а по-друге, що особливо цинічно, звичайно, незаконний перетин російського кордону.
Нагадаю, що коли ще в 2014 році, влітку, Надію було взято в бою в полон сепаратистами так званої ЛНР, то незабаром її звинуватили в тому, що вона нібито була корегувальником артилерійського вогню, і саме внаслідок її зусиль з наведення такого вогню на один з сепаратистських блокпостів загинули двоє російських телевізійних журналістів. Пізніше в ході судового процесу захист Надії довів, зокрема на матеріалах так званого білінгу, тобто стеження за мобільними телефонами Надії, що на час загибелі журналістів вона вже перебувала в полоні в тилу формувань бойовиків, але російський суд не взяв до уваги цю інформацію.
Тим часом, на жаль, в Україні сьогодні Надія стає заручницею наших власних внутрішньополітичних ігрищ.
Достатньо пройтися по соцмережах, зокрема по колах, так би мовити, політично стурбованої громадськості, щоб переконатися, що версії навколо того, чому Надія досі залишається в російському полоні, вибудовуються найбезглуздіші. Є теорія про те, що Юлія Тимошенко, до чиєї партії входить Надія Савченко, або, точніше, чиїм народним депутатом вона була обрана за відповідним списком, так от, нібито Тимошенко не хоче повернення Савченко, оскільки вбачає в ній конкурента на політичному полі.
Ще популярніша версія що, навпаки, цього не хоче президент Петро Порошенко, оскільки, мовляв, боїться чесного політичного гравця в парламенті. Між тим, очевидно, що насправді відбуваються просто внутрішні розборки під прапором, на якому начертано ім’я Савченко, і ці розборки не мають, на жаль, відношення до її порятунку, адже зрозуміло, що Порошенко наразі фактично нічого не може зробити для звільнення Надії. Тим більше, цього не можуть зробити Тимошенко чи хтось з наших власних політиків, але натомість вони всі гуртом дуже раді звинуватити один одного у бездіяльності, чи навіть у зраді, у змові з Путіним, одним словом, у чому завгодно. Така от питома українська риса, коли не можемо поєднатися навіть щоб витягти свою людину з пекла. Хоча, повторюся, важко сказати, що тут могла б зробити Україна, навіть усі разом наші політики і громадяни навряд чи здатні вплинути на Путіна, у руках якого залишається доля Савченко.
Певні джерела стверджують, що готується такий сценарій: зараз в Києві судять російських спецназівців Алєксандрова і Єрофєєва, яких взяли в полон у бою свого часу в зоні АТО і, можливо, їх обміняють на Савченко, але не напряму. Йдеться про те, що коли вони отримають вирок тут, їх можуть формально відправити для відбуття покарання в Росію, тоді як Надію, відповідно, росіяни відправлять для формального відбуття покарання сюди додому. Ну, звичайно, ніхто ніякого покарання не відбуватиме.
Але річ це дуже непевна. Міністерство закордонних справ Росії сьогодні, вже після завершення так званого суду над Савченко, заявило, що переговори про обмін не ведуться. Водночас перед тим як записати цей відеоблог, я звернувся до одного з адвокатів Надії, Іллі Новікова, з питанням, що може означати цей коментар МЗС РФ, і чи значить він, зокрема, те, що Надію дійсно не випустять. «Ничего это не означает», - дослівно сказав Новіков. Тому надія, звичайно, є – я маю на увазі надію з маленької літери, надію на те, що Надія з великої літери повернеться на Батьківщину. Але, на жаль, доводиться констатувати, що політичні ігрища і політичні чвари, якими так печально славиться наш політикум, можуть цьому зашкодити, більше того, швидше за все, ці чвари не вщухнуть навіть після повернення Савченко, оскільки вона вже, як відомо, обрана народним депутатом. Кожен намагатиметься скористатися і її звільненням, аби записати його на свій рахунок, і надалі, якщо, дасть Бог, вона таки повернеться на Батьківщину, її іменем для того, щоб переслідувати свої власні інтереси.
Як стриманий оптиміст, я вірю, що Надія все-таки повернеться живою і, по можливості, здоровою, але як реаліст я хочу попередити що всякі чвари і бійки навколо імені Надії Савченко після цього зовсім не припиняться. Будьмо готові і розуміймо, що, на жаль, цинізм наших політиків ставить навіть життя героїні на шальки терезів, де на другій шальці лежать чиїсь дрібні, сьогочасні амбіції. На жаль, такою є наша реальність, будемо сподіватися, що можливо хоча б та ж Савченко, повернувшись додому, явить нам приклад більш відповідального ставлення до своїх власних слів і вчинків. Поки що вона, її поведінка дозволяють думати, що вона на це здатна.
