"Припинить скігліті": не надо молчать о победах на Донбассе
Категория
Блоги
Дата публикации

"Припинить скігліті": не надо молчать о победах на Донбассе

Олександр Михельсон
Олександр Михельсон

Про те, чому вітчизняні ЗМІ не приділяють уваги успіхам наших військових — відеоблог журналіста Олександра Михельсона для ONLINE.UA.

Доброго дня! Якщо не можна спіймати гідру за хвіст, їй треба давати в лоба – приблизно так висловився такий собі ватажок так званої «Донецької народної республіки» Олександр Захарченко, і можна було б лише поаплодувати винахідливості його спічрайтерів, якби не йшлося, по-перше, про протидію українській армії, українським силовим структурам, ну і по-друге (і найголовніше) якби це не було сказано в офіційному зверненні пана, чи, можливо, краще сказати товариша Захарченка в офіційному звернені до ОБСЄ, а конкретніше місії ОБСЄ, яка спостерігає та проводить моніторинг щодо забезпечення припинення вогню на Донбасі, де проти українських силовиків та армійців діють як незаконні збройні формування сепаратистів і заколотників, так і російські регулярні війська.

Листа цього пан Захарченко оприлюднив буквально ось днями, і в ньому він, зокрема, жаліється на те, що, виявляється, українські військові беруть під контроль певні місцевості і певні населені пункти так званої сірої зони, тобто територій, які офіційно не контролюються ні сепаратистами, ні законною владою Києва.

У відповідь на цю скаргу і печаль товариша пана Захарченка місія ОБСЄ в особі заступника голови цієї місії Олександра Хуга заявила, що вдіяти вона, місія, нічого не може, оскільки поняття сірої зони не прописане в Мінських угодах, якими, власно, і керується ОБСЄ. З одного боку це достатньо смішно і кумедно, тому що це показує, що не такий страшний чорт, як його малюють, і попри те, що ОБСЄ, як ми знаємо, намагається заплющувати очі на масові порушення Москвою, Донецьком і Луганськом тих таки Мінських угод, але з іншого боку, очевидно, копійка четвертинки варта, і ОБСЄ так само не готові критикувати і Київ за відповідні, умовно кажучи, порушення, тому що  формально порушень немає. Як уже було згадано, сірої зони не існує, отже там може відбуватися будь-що. З іншого боку, це не так позитивно в тому відношенні, що якщо завтра Росія накачає даний регіон своїми силами, своїми озброєними, так би мовити, «добровольцями» і своєю технікою то, можливо, містечка і села у сирій зоні почнуть займати вже агресори. І тоді, звичайно, в ОБСЄ скажуть, що знов-таки не можуть нічого вдіяти, бо порушення Мінських угод немає, тому що в Мінських угодах нічого про сіру зону не згадано. Палка о двох кінцях, як кажуть наші молодші брати-росіяни, і меч має два леза, як відомо ще з часів давніх київських князів.

Позивний момент, навпроти, я вбачав би ось у чому: наші війська, наші силовики насправді можуть діяти наступально і без зайвого галасу.

Вони можуть діставати якійсь певний результат. Офіцери від полковника і до генералів мали би прокоментувати це докладніше: чи маємо ми тут стратегічний виграш, чи маємо ми шанси закріпитись на наново зайнятих позиціях, чи дає це нам щось загалом у контексті тих же Мінських переговорів або навіть без них, у цілому, і чи не ставляться під загрозу наші бійці, які там, на передку, зараз тримають ці наново зайняті позиції. Тут я не експерт і судити не берусь.

Але от про що я беруся судити – це про те, що насправді надто мало, на жаль, в сьогоднішній Україні висвітлюються такі от речі, як навіть умовний, можливо, не стратегічний а тактичний наступ наших військ і просування законної київської влади збройною силою на так звані «народні» (ви розумієте мій гумор) території. На жаль, коли сепаратисти просувалися до деяких населених пунктів лише для того, щоб їх втратити і покласти там купу своїх людей, це завжди подавалося як величезна «перемога», «побєда», і російськими ЗМІ, і, звичайно, сепаратистськими агенціями. І кожна, кожна абсолютно новина, кожен коментар, колонка в українських, власне українських мас-медіа, які висвітлювали наші поразки і часто, не завжди, але часто роздували їх до якогось неба, радо цитувалися ворожими ЗМІ. Натомість, коли щось позитивне робиться нашими військами, і коли вони досягають якогось результату, навіть проміжного , наші мас-медіа чомусь цього не висвітлюють, або, як правило, висвітлюють, я б сказав, не те що обережно, а навіть з неохотою.

Напевно, не має сенсу вводити прямо-таки цензуру і військовий стан у ЗМІ, але так само напевно, імовірно, принаймні, мало б сенс показувати ті наші перемоги, які існують, і пояснювати, що це таке, що це означає, і як це сталося.

Бо в іншому випадку… Знаєте, був такий прем’єр-міністр України Микола Азаров свого часу, от він говорив: «Припиніть скігліті», і з нього всі сміялись, а глобально він був правий. Не завжди треба скігліті. Іноді треба знати про те, що от, наприклад, наш ворог зараз побіг жалітися в те саме ОБСЄ, тому що українські військовики, силові органи, здійснюють успішний наступ, якого нібито не має, але він є. Ну, це ж приємно, чорт забирай.

Оставаясь на онлайне вы даете согласие на использование файлов cookies, которые помогают нам сделать ваше пребывание здесь более удобным.

Based on your browser and language settings, you might prefer the English version of our website. Would you like to switch?