Доброго дня! Бурхливо розвивається український парламентаризм. Нещодавно ми мали черговий його сягнистий крок, можливо, вперед, можливо, в іншому напрямку. З’їзд партії Блоку Петра Порошенка напередодні позбавив депутатських повноважень Миколу Томенка і Єгора Фірсова. Підставою став вихід зазначених депутатів з фракції, а реальною причиною, що ні для кого не є секретом, конфлікт цих депутатів із, так би мовити, наближеними до президента акціонерами партії, зокрема Ігорем Кононенком та близькими до нього депутатами. Сам Ігор Кононенко формально обіймає посаду першого заступника голови фракції, але не є секретом, що більшість реальних рішень щодо діяльності фракції приймає не формальний лідер Юрій Луценко, а саме він. Ну і, звичайно, президент.
Власне, причина виглядає досить обґрунтованою, і важко не погодитись з тим, що звичку до такої козацької вольниці, яку давно вже взяли собі наші депутати всіх політичних сил, потрібно якимсь чином обмежувати, якщо не призупиняти. Проте є низка нюансів.
Найперший і найочевидніший: крім Томенка й Фірсова у різний час за неповні два роки цього парламенту з фракції БПП вийшли ще десятеро депутатів, але їх повноважень не позбавляють. Чому? Очевидно. Річ у тим, що ці десятеро – мажоритарники: якщо зняти з них повноваження зараз, то незабаром доведеться у відповідних округах проводити повторні вибори, причому далеко не факт, що більшість із цих персонажів знову ці вибори не виграють.
Отже, маємо суто політичну доцільність, а не логіку закону, який не так давно прийнятий і дозволяє партійним з’їздам позбавляти своїх депутатів депутатських мандатів за ті чи інші відступи від лінії партії. Крім того, ще один цікавий момент: стаття 81 Конституції, на яку й послався з’їзд БПП, дійсно містить такий пункт, це пункт 6, про те, що депутат може бути позбавлений мандата у разі невходження у фракцію тієї партії чи блока, за чиїм списком він обраний, або виходу з цієї фракції. Проте, в цій же статті, в останньому її абзаці, однозначно і чітко сказано, що таке рішення приймається на основі закону. Подібного закону сьогодні в Україні не існує, і, власне кажучи, ніколи і не існувало.
Є логіка того, що Конституція сама по собі - закон прямої дії, проте Конституція в дуже багатьох місцях посилається на різноманітні закони, і власне її пряма дія полягає саме в тому, що якщо Конституція говорить про ті чи інші політичні рішення як такі, що приймаються згідно з законами, то її пряма вимога полягає в прийнятті відповідних законів, а не просто у прийнятті подібних рішень, незалежно від того, існують закони чи ні. Закону, нагадую, про те, щоб можна було позбавляти Фірсова, Томенка чи умовного Петра Петровича мандата за рішенням з’їзду, не існує. Звичайно, встановити, чи легітимними в цьому разі є дії Центрвиборчкому, може лише Конституційний суд, ми ж можемо тільки констатувати факти і зафіксувати події.
Як сказав у коментарі мені один відомий наш експерт-конституціоналіст, в Конституції, наприклад, прописано порядок імпічменту президента, але для цього необхідні закони про спеціальні слідчі комісії і про спеціальних слідчих, які, власне, розслідують злочин, за який президента можна позбавити його звання. Оскільки таких законів сьогодні не існує, імпічмент неможливий. Але якщо керуватися логікою з’їзду президентської партії, то імпічмент можна розпочинати хоч сьогодні.
Як бачимо, тут колізія абсолютно наочна.
Врешті-решт, що в цій історії зачіпає і дратує найбільше, це оперативність і рішучість, з якою діяла наша влада. Раніше у нас уже позбавляли депутатів повноважень (особливо за Віктора Януковича) на досить надуманих підставах, але все-таки за рішеннями судів. Але в нашому випадку після рішення з’їзду негайно, протягом одного дня Центрвиборчком, як говорять російською, ничтоже сумняшеся прийняв рішення про позбавлення Томенка і Фірсова мандатів, і буквально за вечір неділі їм анулювали депутатські посвідчення, заблокували депутатські картки й навіть зняли їхні прізвища з відповідних місць у сесійній залі.
Що, як я вже сказав, зачіпає і дратує в цій ситуації, це надзвичайний контраст із діями влади у напрямку, скажімо, переслідування корупціонерів, або сепаратистів. Коли, користуючись формальними зачіпками, наші доблесні слідчі, а також судові органи затягують прийняття рішень до останнього, в жодному разі не працюють на вихідних, на відміну від Центрвиборчкому і Апарату Верховної Ради у випадку Томенка і Фірсова, в жодному разі не порушують законодавство там, де можна хоча б найменший сумнів висунути у тому, що умовні підслідні чи підсудні можуть бути вражені в правах, і саме завдяки цьому, сепаратисти та корупціонери не те щоб масово, але дуже часто виходять на волю, виходять під домашній арешт і тікають, їхні справи просто розвалюються в судах і тд, і тп.
Власне, спілкуючись із політиками і можновладцями, часто я як журналіст чую пояснення, що, на жаль, у нас недолуга судова система, на жаль, у нас дуже складне процесуальне законодавство, на жаль, на жаль, на жаль… можливості діяти швидко і рішуче в боротьбі з корупцією чи сепаратизмом чи будь яким іншим злом об’єктивно немає у нашої влади. Проте на тих прикладах, про які я говорю зараз, ми бачимо, що при бажанні можливості є.
І цей контраст – це найбільший урок із даної справи, і чим більше буде таких уроків надалі, тим гіршим може виявитись загальний урок як для влади так і, на жаль (можливо) для всієї країни. Хоча будемо сподіватись, що до цього, може ще й не дійде...
