Про небезпечні сигнали в останньому раунді мінських переговорів по Донбасу - у відеоблозі Олександра Михельсона на ONLINE.UA
Сьогоднішня тема – одна з тих, про які я регулярно говорю на цьому ресурсі і не тільки. Це тема так званих мінських переговорів і ще більше так званого процесу примирення "бунтівних регіонів" Луганська і Донецька та решти України.
Річ у тому, що 29 червня відбувся черговий раунд переговорів у Мінську, і вони показали певні зрушення. Розсудити про ці зрушення і їхні можливі наслідки та перспективи я пропоную вам. Я про них лише розповім.
По-перше, відбулося дещо у так званій гуманітарній підгрупі. Це та підгрупа, яка займається обміном полонених, заручників, визволенням в’язнів і так далі. Те, що там відбулося, дуже просте – її засідання перенесли. Поки що, орієнтовно, на 3 або 4 липня, але насправді невідомо, бо той, хто стежить за засіданнями Мінської тристоронньої контактної групи, знає, що такі перенесення можуть тривати місяцями.
Це дуже погано, тому що українська сторона всі останні кілька місяців ставила, як говорять російською мовою, во главу угла, питання звільнення заручників. Тепер це питання відкладено. Загалом, відомо, чому.
Ще з попереднього засідання добре відомо, що сепаратисти не хочуть визволяти своїх людей, відповідно, відпускаючи наших. А хочуть, щоб спочатку їм були гарантовані амністія та право обиратись в органи влади. Такий свого роду спосіб тримати людей в заручниках. В першу чергу, своїх людей, бо в заручниках вони тримають не так наших, як своїх людей.
З іншого боку, тут є дивні збіги. Буквально 30 червня біля Адміністрації президента відбулася акція матерів, дітей та родичів полонених, тобто людей, які є в полоні у бойовиків так званих ДНР і ЛНР. І ці матері, діти та родичі вимагали від президента, від влади загалом терміново щось вдіяти, щоб цих людей звільнити. Я цікавився в організаторів акції, а чи не пояснять мені, що ж треба зробити таке, що не робиться зараз. Відповіді, на жаль, не отримав.
Я не хочу будувати тут якусь конспірологію, але це виглядає дуже вчасним для нагрівання української громадської думки про те, що українських полонених не звільняють, не визволяють, всім на них у владі наплювати, щоб, таким чином просунути українську владу до поступок сепаратистам. Повторюю, я в цьому не впевнений, і фактів в мене нема. Але тут щось воно на те схоже.
Другий момент: політична підгрупа у Мінську сьогодні настільки ні до чого не домовилась, що таку людину, як я, наприклад, яка вважає, що взагалі не варто домовлятися з терористами, це просто тішить. Так званий голова «парламенту» ДНР Денис Пушилін і ще кілька подібних осіб зробили на своїх сайтах офіційні заяви, що переговорний процес у політичній підгрупі відкинуто на рік назад. Що питання виборів і легалізації цього бандитського режиму на цій окремій території відкинуто на рік назад.
Я вважаю, що це добре, і це не може не тішити. Краще було взагалі не починати, але якщо вже почали, то краще хай вже на рік назад відкинуто, в цьому вже є якийсь позитив.
Але є третій момент, він тривожний. Є ще безпекова підгрупа у Тристоронній контактній групі. І ця безпекова підгрупа домовилася до наступного засідання, до 13 липня, підписати якийсь документ, меморандум чи дорожню карту, не зовсім зрозуміло - про розведення сторін.
По-перше, під розведенням сторін мається на увазі відведення важкого озброєння на певну відстань від лінії фронту. Це прописано ще в Мінських угодах. Чому цього не робили досі, а тепер вирішили робити? Незрозуміло. Чи означатиме це, що одна з ключових вимог української делегації – безпека в зоні АТО, відповідно, сприятиме здійсненню першої ключової вимоги сепаратистів, а саме проведенню виборів – оце теж незрозуміло.
Насправді ситуація в чому? Сепаратисти наполягають на проведенні виборів на їхніх умовах. Ми наполягаємо, що вибори ми можемо зробити, але якщо буде, як мінімум, безпека. Оце так зване відведення зброї, яке, повторюю, і так прописане відповідними Мінськими документами ще в лютому минулого року, якщо воно зараз відбудеться, ще й на основі якихось інших документів - воно незрозуміло, для чого буде робитися. Тому що і тоді зброю не відвели, і зараз не відведуть.
Але чи не вийде зараз так, що під егідою цієї справи європейці зможуть сказати: отже, вимоги з безпеки виконано, стріляти нібито припинили, проводьте, шановні українці, вибори для сепаратистів? Нехай вони там для себе стають місцевими головами, мерами, депутатами місцевих рад і тому подібне.
Звичайно, ніхто не говорить про те, що Гіві з Моторолою стануть депутатами Верховної Ради, є така популярна лякалка-шугалка у наших соцмережах, але все одно це було б дуже недобре. І це були би великий негатив і велика політична поступка агресивній політиці Росії, що заодно дозволили б Росії наполягати на скороченні, якщо не знятті, санкцій.
От це – тривожний момент. Попередні два – просто погані. Такі події відбулися, як можна нашвидкуруч зафіксувати, у Мінську під час відповідних переговорів. Ну а про їхні наслідки і про те, як будуть ці справи деталізуватись, бо часто це дуже велика різниця з тим, про що наперед заявлено, я сподіваюся, ми разом з ONLINE.UA будемо вас інформувати регулярно.
