Про роботу з дітьми, яким вкрай необхідна допомога дорослих, і про роль мистецтва у цому - в блозі Софії Рябчук на ONLINE.UA
– Знаєш, скільки корисного я навчилася від діток з розладом аутистичного спектру — того, що тепер застосовую на всіх заняттях з дітьми і дорослими! – каже мені музейний педагог з Національного музею у Варшаві. – Що, наприклад, перед заняттям треба озвучити чіткий план того, що ми будемо робити. Це ж корисно для всіх!
Медичний словник вживає поняття «спектр» якраз тому, що ступінь аутистичного розладу може бути дуже різним. Статистичні дані щодо кількості людей зі спектром аутизму різняться в різних країнах в різні роки, згідно з дослідженнями у США — це 1 особа на 50 дітей і кількість таких дітей щороку збільшується. Одна з великих трудностей у людей зі спектром — їм тяжко розуміти і дотримуватися суспільних правил і тяжко комунікувати через брак відчуття іншого, нездатність до метафоричного мислення, а відповідно — невміння уявити себе «в чужій шкірі», зрозуміти чужі емоції. Важливо знати, що активна робота з такими дітьми у багатьох випадках приносить позитивні результати — особливо, якщо почати працювати з раннього віку.
Недарма 2 квітня — це день поінформованості про аутизм: оскільки йдеться про труднощі суспільної комунікації, важливо, щоб суспільство було достатньо зрілим і розвинутим у способі прийняття й адаптації дитини зі спектром. Бо йдеться не лише про підтримку — потрібну, як повітря, такій дитині і її батькам. Ідеться також про можливості полегшення адаптації і співжиття з іншими людьми такої людини у кожному віці. А це одній сім’ї навіть теоретично не під силу — комунікаційні моделі, які трапляються у житті, творить значно більше людей, ніж налічує одна родина. Їх творимо всі ми як суспільство.
На заняттях для дітей з розладом аутистичного спектру у спеціальних центрах допомоги у Польщі, які я відвідувала, багато уваги і сили присвячувалось спробам через гру уявити себе в іншій ролі, запідозрити додаткові значення за прямим мовленням, розвивати уяву. Це рольові ігри, в яких треба уявити себе серед небезпек пустелі чи океану, або настільні ігри за принципом «вірю/не вірю». Бо навіть такі звичні для нас речі як дитяча рольова гра є складними для розуміння дітям зі спектром — всі повідомлення вони сприймають буквально. Непросто їм розуміти також гумор та іронію — все, що передбачає метафоричність, мислення образами.
Образне мислення — це мова усіх мистецтв. І його можна розвивати через постійний контакт з мистецтвами і спроби відчути і пережити мистецький образ. У Польщі організації, які працюють з дітьми з аутичним спектром, проводять заняття для людей різних соціальних професій, зокрема едукаторів у сфері культури і мистецтв — підказують, як краще працювати з такими дітьми.
Уже чимало музеїв в різних регіонах пропонують відвідувачам спеціальні заняття для дітей з розладом аутистичного спектру. У Варшаві кілька музеїв пропонують такі заняття. Організаційно вони відбуваються на загальних засадах — реєстрація родини на заняття і вхід за ціною музейного квитка.
Усі заняття починаються й активно використовують в роботі піктограми – візуально представлений чіткий план дій, про який згадувала Оля. Першою піктограмою буде малюнок зустрічі-привітання, а останньою — прощання групи. Між ними буде кілька піктограм з різними типами діяльності, які заплановані на занятті. Діти відклеюють по одній у процесі виконання цього типу завдання. Музейний простір змушує до дотримання певних правил, що не так легко зробити дітям зі спектром. Про це музейники щоразу нагадують перед заняттям в ігровій формі, у вигляді смішних малюнків, піктограм чи інших знаків — наприклад, червоне і зелене світло, яке «вмикається» на неможна/можна.
Важливою складовою занять є родинна участь. У всіх музеях заняття відбуваються на вихідні, коли батьки чи інші опікуни можуть прийти із дитиною і спільно провести час. Вони можуть разом шукати відповіді у картинах на музейні квестові завдання від музейного едукатора чи разом творити спільну музичну скульптуру з підручних матеріалів. Головне, що цей час вони проводять спільно — діти адаптуються у просторі музеїв, мають спільну справу разом з рідними, а також з іншими дітьми. Поглиблюючи тим самим непросту для них комунікацію навіть з найближчими. Часом діти зі спектром не вміють говорити, і рідні в розмові з групою стають їхнім «голосом».
Залежно від інтересів і фізичних можливостей, деякі діти більше занурені у хід заняття, а деякі менше. Дехто активно відповідає на всі питання і біжить виконувати наступне завдання, а декому важко зосередитись — як і звично непосидючих діток умілий вчитель запрошує стати своїми “асистентами”, так і музейний педагог пропонує такій дитині, наприклад, збирати в конверт і зберігати всі цифри квестового шифру. Найкраще рівень заанґажованості дитини відчувають батьки і після заняття можуть поділитися спостереженнями.
І для них, і для музейника це велика нагорода, коли дитина хоче знову прийти до музею на заняття. А в деяких випадках — коли дитина, яка майже не розмовляє у шкільному віці, наважиться сказати музейному педагогові «до побачення» на прощання. У такі моменти розумієш, наскільки важливі всі маленькі кроки, які ми робимо разом, допомагаючи розвиватися дитині з розладом аутичного спектру.
Разом з тим люди з розладом аутичного спектру мислять дуже креативно, помічаючи і поєднуючи речі, які далеко не кожен здатен збагнути. Часто вони мають прекрасну пам’ять і надздібності. Багато з них зуміли настільки інтегруватися у суспільство і водночас вирізнятися в ньому, що досягли чималих успіхів. І нерідко це були досягненя у сфері мистецтв — серед сучасних акторів, режисерів чи письменників є люди, яким в дитинстві ставили розлад аутистичного спектру. З історичних осіб, наприклад, деякі дослідники біографії Моцарта вважають, що він мав цей розлад. Тому можливості у таких дітей — великі, головне, щоби люди довкола знали, хотіли і могли їх зрозуміти і підтримати.
