Про шлях до відкриття справжньої краси і глибини мистецства - у блозі Софії Рябчук на ONLINE.UA
Досвід розмов про мистецтво з дітьми навчив мене важливого: повільно і ретельно оглядати мистецький твір. Звертати увагу на найменші деталі. Не гнатися за кількістю побачених робіт у музеї, за світовим іменем художника, за популярністю роботи. Дітей, які прийшли в музей, це все не цікавить. Але часто цікавить дорослих: раз я знайшла час і прийшла в музей, заплатила за квиток — треба побачити тут усе! Принаймні, якнайбільше. Але чи це можливо? А навіть, якщо можливо — чи має сенс? Наскільки повним, осмисленим, глибоким буде таке відвідування музею?
За даними різних досліджень, в середньому відвідувач художнього музею проводить перед однією мистецькою роботою від 8-ми до 17-ти секунд. Що почуває після кількох годин такого марафону вздовж стін, крім втоми і виснаження? Чим більший музей, тим складніший виклик. А скільки сил і труду поклав художник на відточення кожної деталі своєї роботи, залишивши тільки найважливіше, головне... Більшість з тих деталей відвідувач, ймовірно, навіть не встигне помітити, не те що — відрефлексувати. Дитина цього "марафону" не витримає точно — тому її часто просто не беруть у музей. Здається, ця ситуація несправедлива для всіх учасників: відвідувача, художників, музею...
У 2008 році Філ Террі, керівник консалтингової фірми у сфері креативних індустрій у США, провів перед картиною Ганса Гофмана "Фантазія" (1943 р.) цілу годину. До того, за його словами, він "бігав" по залах музеїв, не отримуючи від цього особливого задоволення. Філ захотів поділитися приємністю повільного оглядання мистецьких робіт з іншими — з 2009 року він ініціював "The Slow Art Day" — день, коли раз на рік можна прийти до музею, щоб упродовж години дуже ретельно познайомитися з 5-ма роботами. Знайомство супроводжує коментар працівників чи волонтерів, які не розповідають, а радше ведуть діалог з відвідувачем про конкретну роботу.
"День тихого мистецтва" з того часу відбувається щороку, захопивши різні країни. У сусідній Польщі цьогоріч у квітні він відбувся уп'яте, в ньому взяли участь 73 музеї, галереї та інші мистецькі інституції по цілій країні. Упродовж однієї години вхід в ці музеї в суботу квітня — безкоштовний. На вході волонтери розповідають відвідувачам, в яких залах їх чекає 5 мистецьких творів, і біля кожного — музейний працівник чи волонтер, готовий ці твори представляти.
Я бачила роботу Сандро Боттічеллі "Мадонна з Дитям, Іваном Хрестителем і Ангелом" у Національному музеї Варшави кілька разів. І все одно під час розмови про цю картину з волонтером на "Дні тихого мистецтва" — зробила кілька відкриттів. Спровокованих запитаннями волонтера. І навіть просто можливістю не спішити, підійти ближче і роздивитися твір "крупним планом". Наприклад, рожева шаль Марії виявилась не однотонна, а оздоблена тонким золотим візерунком. А прозорий одяг Ісуса став ще тоншим на плечі.
Волонтерка ставила нам запитання, про які дуже цікаво було би поговорити з дітьми:
- Що за дві книги зображено на картині?
- Чому одна з них біла і закрита?
- Чому фігура Ісуса видається непропорційно більшою, ніж інші?
- Що означають жести всіх зображених постатей?
Ми говорили про символіку кольорів — синій (небесна чистота) і червоний (королівська приналежність) кольори шат Марії, про символіку троянд — непорочність Богоматері, про красуню Сімонетту Веспучі — одружену жінку, в яку був закоханий Боттічеллі. Він зображав її на багатьох картинах, "Мадонна з Дитям" — теж, правдоподібно, має обличчя Сімонетти. Жінка померла у 23 роки, а Боттічеллі продовжував її зображати. І за власним заповітом був похований в ногах Сімонеттиної могили через 34 роки після її смерті.
Ми говорили про круглу форму "тондо" і вправність художника, який вмістив на ній аж чотири постаті. І про те, що картину довший час вважали другорядною "навчальною" роботою Боттічеллі та його учнів, поки у 1977 році не зняли шари фарби, накладеної пізнішими реставраторами...
У квітні 2018 року "День тихого мистецтва" обов'язково відбудеться в Україні. І цього разу я обов'язково візьму з собою дітей. Буде неймовірно цікаво дізнатися більше історій, які ховають експонати з українських музеїв, прислухатися до них і придивитися. Бо це вміння в сьогоднішньому швидкому й миготливому світі зупинитись, вгледітись, замислитись — безцінне для нас і для наших дітей.
